З точки зору педагогіки, як зрозуміти співвідношення Старого і Нового Завіту? У Старому Бог виховує нас заповідями, карами, тяжкими історичними випробуваннями. Виховує і раз-у-раз дає зрозуміти, як Йому боляче, що мусить саме так нас виховувати, натякає, що приготував щось інше. У Новому Він радикально міняє педагогіку. Виховує нас... весіллям. З радости весілля робить виховний метод. Новозавітня моральність: подбати про гарний весільний одяг, бо незручно йти в лахмітті на забаву. Новозавітня аскетика: як уміти правильно все відкласти, всі справи і клопоти, щоб потрапити на забаву. Новозавітня літургіка: як навчитися правильних застільних пісень, хороших танців, як урізноманітнити забаву, щоб вона надихала цілу ніч і щоб потім пам’яталася, як те, задля чого на щодень працюєш і напружуєшся, як утримати радість. Тому й Хрест: така глибока, серйозна радість, яку приносить весілля з Богом, неможлива без люті зі сторони світу. Світ може нормально сприймати релігію кар, заповідей, защіплянь на всі ґудзики аскетизму і моралізму. То правильна релігія з точки зору світу. А проти весілля як виховного методу, як вираження всієї суті стосунків з Богом – світ іде в наступ. Бо це для нього небезпечна глупота і «деструктивна» релігійність. І християнська весільна радість приречена на Хрест. А нещасний світ безсенсовно воює проти власного Воскресіння.
Немає коментарів:
Дописати коментар