Muzsikás

Угорський ансамбль «Muzsikás» я відкрив для себе навесні 1999 року в Сейнах, коли три місяці перебував на стипендії Фундації «Pogranicze». Заснувалися вони ще 1973 року, виконують народну музику трансільванських угорців. Ще один скарб Центральної Європи.

Моя невелика колекція їх музики тут.

BRATISLAVA HOT SERENADERS

Гей, там! У кого постріздвяна депресія? Кому якось так тоскно? Хай центральноєвропейський джез прожене геть журбу, печаль і зітхання!

З усієї душі благодарю о. д-ра Василія Рудейка, який, якщо хто не відає, крім справ літургійно-структуральних, є великим любителем джезу, а надто - клясичного, а надто - цього ансамблю. Вітайте -

BRATISLAVA HOT SERENADERS!

ДУХ, ЩО ПОТРЕБУЄ УСТ І НІГ

О. Юзеф Тішнер (Józef Tischner) сказав якось напівжартома - насправді ж, дуже серйозно, - що Бог воплотився, щоб могти заграти і затанцювати.

Для мене це вражаюча думка. Бо ми на християнському Сході дуже правильно підкреслюємо кенотичний характер Боговоплочення, ми жахаємося в гімнографії, як Творець усесвіту міг так Себе обмежити, лежати як немовля, ссати Материнську грудь і т. д.

Але - попри всю мою любов до нашої різдвяної піснетворчости - тут хочу додати і західну катафатичну ідею, так гарно і глибоко розвинуту Тішнером (зрештою, не знаю, може, вона є і в котрогось зі східних Отців):

Поки Бог не воплотився - Він не мав вуха, щоб почути музику. Так, Він прекрасно знав партитуру. Але Він НЕ МІГ чути музику вухом, як чують люди.

Поки Він не воплотився - Він не мав ніг, щоб станцювати. Він знав геометрію танцю, але не мав земних ніг, щоб натішитися танцем.

Поки Він не воплотився - Він не міг тішитися смаком хліба і вина.

Не міг намалювати рукою образ.

Так, Бог чогось НЕ МІГ, поки не самообмежився. Його любов до людини, думаю, дуже конкретна, не повчально-педагогічна. Він любить людину, не тільки щоб її спасти, але і щоб пережити весь людський позитивний досвід. Щоб включити цей досвід у Себе. Навчитися від нас наших умінь.

Бо наш Бог тепер - завжди Чоловік, завжди Людина. Він же не розвоплотився після Свого Вознесіння. Тому Йому дорогі не тільки наші драми-трагедії, але й наші танці та музикування, наші відчування світу, наші хліб і вино.

Для ілюстрації - ця абсолютно Божественна музика з Нідерландів:

ЄВАНГЕЛІЄ РОДОВОДУ ІСУСА ХРИСТА (Мт 1:1-16)

Роберт співає так, що відчуваєш усю глибину кожної особи, що стоїть за ніби сухим переліком імен. Увесь трагізм існування цих «родів і родів» на землі, всю їхню надію на сповнення Обітниці. Розумієш, що недаремними були ці покоління, які наближалися до того, що Вічність вторглася владно в земний ритм, наповнивши Сенсом - Логосом - перебіг многих поколінь. На мою думку, тут одне з найкрасивіших і найглибших - за виконанням - літургійних євангельських читань.

Отже: співає Роберт Пожарський (Robert Pożarski) - на моє переконання, один з найкращих у Європі знавців і виконавців західної літургійно-співочої традиції. Наспів - з Antiphonarium Łukasza Kupisza (вид. у Кракові 1655 року). Текст - із найстаршого польського перекладу Біблії Jakuba Wujka (кінець XVI ст.). Літургійно це Євангеліє в латинській традиції виконувалося під час всенічного чування на Різдво, замикаючи Matutinum (утреню), безпосередньо перед початком Різдвяної нічної Меси (т. зв. Pasterka).

МАЛЬБОРК, 12 грудня 2015 року

Уривки з концерту в Трапезній замку Тевтонського ордену. Також різні інтерв’ю після концерту.

РЕСПОНСОРІЙ НА ЛАТИНСЬКІЙ ВЕЧІРНІ СВ. МИКОЛАЯ 5 грудня 2015

Співає Schola Gregoriana Gedanensis. Храм св. Якова ОО. Францісканців у Ґданську. Серед запрошених співців - Роберт Пожарський та я. Якщо вже латинізуватися, то тільки так!
А це наші, візантійські три стихири св. Миколаєві на галицький подобен 2-го гласу «Кіїіми похвальними вінци». Вони були виконані по закінченні тієї вечірні. Я зробив переклад польською мовою, Аня Олевнічак його зредаґувала, потім я адаптував наспів. Правим хором керує Роберт Пожарський, я - лівим.

9-та ПІСНЯ КАНОНУ РІЗДВА

Сербський візантійський хор під орудою Іґора Зіроєвіча:

Մախմուր աղջիկ

В цьому просвічує мені якась найцінніша ідея вірменськости, іконічний Божий задум про цей народ...

Մախմուր աղջիկ,
Քիչ տխուր աղջիկ,
Աչքերդ հազարախօս,
Շուրթդ լուռ աղջիկ։
Երնէկ նրան
Ով որ կանգնի քո դրան,
Ջուրդ խմի, կաթնաշբիւր աղջիկ։
Ով որ կանգնի քո դրան,
Ջուրդ խմի, կաթնաշբիւր աղջիկ։
Նազով աղջիկ,
Թուխ մազով աղջիկ,
Ծաղիկ ես, չթառամես,
Մուրազով աղջիկ,
Մնայ քնքուշ,
Բուրիր բոյրով քո անուշ,
Աշխարհ լցրու երազով, աղջիկ։
Բուրիր բոյրով քո անուշ,
Աշխարհ լցրու երազով, աղջիկ։

БАРЧЕСТЕРСЬКІ ХРОНІКИ

Певні книжки, музичні твори, фільми посилаються тобі згори. Коли читаєш таку таємничо-своєчасну книжку або дивишся такий фільм, то розумієш, що тобі цим щось хочуть сказати. Або для твоєї поправи, або на твоє потішення - щоб не падав духом.

Одним із таких дивовижних фільмів став для мене британський серіал 1982 року The Barchester Chronicles («Барчестерські хроніки»). Це екранізація двох романів Ентоні Троллопа із серії Barchester novels: «The Warden» та «Barchester Towers». Режисер – David Giles.

Серіал (7 серій) унікальний тим, що повністю присвячений Англіканській Церкві ХІХ століття. Присвячений святим і несвятим її служителям, життю й інтриґам провінційного духовенства...

У третій серії є вражаючий епізод: молодий священик-кар’єрист на прізвище Слоуп, щойно приїхавши до єпархії, говорить у присутності старого каноніка проповідь, фактично руйнуючи все те, що той старий канонік робив у літургійній сфері, себто наводить арґументи проти літургійного благочестя, піснеспівів і т. п.

Побачивши і почувши ту проповідь, я не міг не розпізнати мою життєву ситуацію, всі ті видимі і невидимі інвективи, з якими доводиться мати справу, ту церковну ментальність, якій доводиться протистояти. Але й дуже мене потішила реакція старого каноніка.

Але все по порядку. Спершу – руйнуюча проповідь:

I have chosen as my text a verse from the precepts addressed by St Paul to Timothy as to the conduct necessary in a good spiritual guide and pastor.

St Paul tells Timothy, as he tells all of us "Study to show thyself a workman rightly dividing the word of truth."

I stand here as a very humble chaplain seeking only to serve the needs of my bishop and win his approval. And yet as I stand here, I also see myself in the vision of St Paul, as a workman, rightly dividing the truth in such a way as to meet with the approval of God.

But how are we to divide the word of truth? What is the word of truth? How do we know which is God's truth and which is a false truth?

We've just listened to some splendid music. And indeed, many of us joined in that selfsame music, and no doubt many of you heard in that music God's truth. Certainly we were in the presence of beauty, of that there is no question.

But God's truth I wonder a little. Is there not a danger that the outward ceremonies become more important than the inner meaning? That the wonderful music and fine singing tend to obscure rather than illuminate the word of God? I do not make dogmatic statements but simply, and with great humility, put the question are we in danger of losing sight of the truth?

In the Middle Ages, to be sure, the religion of the multitude was an affair of the imagination. The word of God was adorned with melody, with pretty pictures, even with magical properties, but this is not the Middle Ages and we are not illiterate peasants. This is the age of reason, the 19th century, when the achievements of our great scientists and engineers place wonders in our midst that our ancestors would have looked upon as miracles. But our scientists and our engineers do not make miracles, they apply reason and logic. And it is my humble belief that the 19th century Christian must approach his faith in the same way.

We must not only believe but digest. We must not only hear but we must understand.

Consider the words of our morning service. How apposite, how intelligible, how reasonable. But most of all when they are read with simple and distinct decorum is not that meaning lost when those simple reasonable words are obscured with melody and descant, chorus and incantation?

"In the beginning was the Word. And the Word was with God. And the Word was God."

The word. Not music, not incantation, not meretricious melody.

God is the Word! And the Word is God!

Парафіяни шоковані таким трактуванням піснеспівів і літургійних «церемоній». Старий канонік – а воднораз і композитор – роздумує впівголоса:

If there is no music, there is no mystery. If there is no mystery, there is no God. If there is no mystery, there is no faith. Or have I lived for 60 years on a misunderstanding?

Донька йому відповідає:

No, you have not, father. And we will do something about Mr Slope.

А батько їй – о торжество смирення! – відповідає:

Must we always do something about people?

П’ЯТЬ ФЕСТИВАЛІВ

2011:

Знайомство. Майстер-клас із піснеспівів Всенічного чування на Успення Пресвятої Богородиці. Грузинський хор «Сахіоба» у греко-католицькій церкві Ярослава. «Казачий круг». Неймовірні покаянні пісні Адама Струґа.

Після фестивалю - приїзд до Ярослава на «авдиції» в кінці вересня. Латинська Меса з Робертом у Патмосі на Хуторівці.

Потім поїздка до Ополя, результатом якої стали майстер-класи в Камені-Шльонському.
Рекламне відео з ХІХ-го фестивалю 2011 року:

2012:

Основний майстер-клас був - «Месія» Генделя. Я провадив додатковий - вірменський «Ареваґалі Жам». Я ділив кімнату з Володимиром Дацюком, якого витягнув на це тижневе диво. І приїхав чудесний о. Йоахім Вальошек! Неймовірний досвід - спільний Парастас у гр.-кат. церкві з румунським хором Byzantion під орудою Адріяна Сирбу. Ніколи в житті цього не забуду, вперше я був у живому морі-досвіді візантійської музики. Та й репетиції їхні були чудові.

На Ареваґал приїжджав тер гайр з тіругі.

Знайомство з Люциною, що обернулося МК у Лодзі в липні 2013.

Додому до Львова забрав о. Йоахіма і Влодка Дацюка.

У жовтні - подорож до Вірменії.

ПЛАЧУ І РИДАЮ, ЄГДА ПОМИШЛЯЮ СМЕРТЬ

Калофонічна самогласна стихира св. Йоана Дамаскина.

Глас 8. Румунський хор BYZANTION під керівництвом Адріана Сирбу. 22 серпня 2012 року, Свято-Преображенський собор УГКЦ у Ярославі (Польща)

Той фестивальний тиждень серпня 2012 року був для мене дуже напруженим. Крім того, що я провадив майстер-клас із двох вірменських богослужінь добового кола, директор фестивалю Мацєй Казінський попередив мене, що зі мною хоче щось спільно зробити Адріан Сирбу, який приїжджає до Ярослава зі своїм хором із Ясс.

Однак уже перша репетиція з хором BYZANTION мене вразила й піднесла настільки, що я забув про втому. На репетиціях Адріан, зокрема, пояснив, про що він мене просить. Я мав прорецитувати Пс 90 та Пс 50 польською мовою так, щоб це вписувалося в стилістику візантійської музики, прочитати похоронного Апостола (І Сол 4,13-17), перед кожним ірмосом канону - зачитувати його в польському перекладі, а в самому кінці концерту-молитви - заспівати наше традиційне галицьке «Вічная пам’ять» соло, після чого з румунським «Вечніка поменіре» мав вступити BYZANTION. На репетиції приходив і Влодко Дацюк. Ми з ним чекали 22 серпня, уявляючи собі, яка то буде велич, якщо вже на репетиціях пережили таке потрясіння.

Всі ці піснеспіви (майже повністю Чин Парастасу і Похорону) прозвучали 22 серпня 2012 року в греко-католицькій Преображенській церкві Ярослава. Людей було так багато, що складалося враження: ще трохи, і вони висітимуть на церковних «павуках». Вирішено було, що це виглядатиме ніби як концерт похоронних церковних піснеспівів візантійсько-румунської традиції. Хоч насправді була молитва. Особливо вражений був наш великий друг о. Йоахім Вальошек, спеціаліст із григоріанського хоралу.

Тут даю посилання на два відео: стихира «Плачу і ридаю» (соліст Адріан Сирбу):

Пла́чу і рида́ю,

коли́ помишля́ю смерть,

і ба́чу, як у гроба́х лежи́ть

на о́браз Бо́жий сотво́рена на́ша краса́ –

потво́рна, і безсла́вна, і не ма́є ви́гляду.

О ди́во, що се за таїнство з на́ми ста́лося!

Як переда́лися ми тлінню?

Як припрягли́ся сме́рті? –

воістину повелінням Бо́га, як напи́сано;

Він же подає́ тим, що преста́вилися, упоко́єння.

та Статії Парастасу:

2013:

Головний МК - богородичні піснеспіви в рамках Vespro della Beata Vergine Монтеверді. Пізнання - спершу через нейсприйняття, а потім через захоплення і схвалення - способів співу Марселя Переса, ведучого того головного МК. Я відпочивав. Йоланта з Байонни.

Псалми Ґомулки. Найуспішніше виступила з ними «Хорея Козацька».

Якоже вірний послідовник, я стою в першому ряді - майстер-клас Марселя Переса - латинські богородичні антифони. Ось воно, західне православ’я!

2014:

Головний МК знову мій - Літургія св. Йоана Золотоустого. Були Влодко Дацюк та Юля Цвях. Постійне переживання за війну в Україні. Знов чудовий - мабуть, найкращий на всьому фестивалі - концерт «Хореї Козацької». А може, я необ’єктивний. На фестиваль приїхала по моїй рекламі Ґося Домініковська. Знов був Марсель Перес, на цей раз він провадив староримські літургійні піснеспіви. Поминання упокоєного Лікургоса Ангелопулоса, особливо на завершальному концерті та на месі в кінці фестивалю.

Відео з тропарем-кондаком Преображення та прокіменом-алилуя:

2015:

На фестиваль я їхав разом з Олевнічаками та Люциною, що приїжджали на день до Львова й були у Вірменці на Літургії.

Два неймовірні досвіди: Laudario di Cortona під орудою Патріції Бові та Ludus Danielis - літургійна драма XII століття. Ще більша дружба з ґданьщанами.

Я ходив на заняття з Робертом Пожарським - літургійні псалми в григоріянському восьмиглассі.

Відео: майстер-клас ранньоіталійських (ХІІІ ст.) «хвалитних» піснеспівів (Laudi) під керівництвом Патріції Бові (Patrizia Bovi). На жаль, у цьому майстер-класі я за браком часу участи не брав. Але який був фінальний концерт!... Я слухав їх і розумів, який я і далекий, і близький від Бога водночас. Далекий - бо своїм лукавим звичаєм життєвим не перебуваю на рівні цієї всесвітлої музики. Близький - бо ось Господь Сам до мене через неї тут промовляє: