ПАСХАЛЬНИЙ ЗБІРНИК: НАДГРОБНЕ, УТРЕНЯ ТА ЛІТУРГІЯ. АДАПТАЦІЇ ТА ГАРМОНІЗАЦІЇ

Цього року я ввесь націлений на Пасху. Готуючи невеликий хор до нічних пасхальних богослужінь, нарешті взявся і в ширшому обсязі зробив адаптації та гармонізації більшости піснеспівів галицької традиції. Збірник тут. [Доповнюю 3 квітня 2024 року: ось дещо коротша версія збірника.]

Кілька коментарів.

Переклад – наш, «трипіснцевий», вивірений ще в минулому десятилітті.

НАДГРОБНЕ: нема якихось нових піснеспівів, я просто уклав його так, щоб тексти і піснеспіви йшли «на ряду».

ВОСКРЕСЕНІЄ ТВОЄ, ХРИСТЕ СПАСЕ (с. 14): варто звернути на нього увагу, дуже гарна сербська розлога версія.

ТРОПАР ПАСХИ: є багато версій. Візантійського розспіву грецькою, церковнослов’янською та українською мовами. Латинський (с. 17): рідкісна стилізація під григоріанський хорал від ігумена Силуана (Туманова) – щоб була альтернатива поліфонічним обробкам. Є київські традиційні версії. На сс. 19-20 – грузинсько-сванський. На с. 21 – традиційна галицька мелодія; я подивився різні гармонізації і дійшов висновку, що таки найкращою є зроблена архиєпископом Йонатаном (Єлецьких). Її я й подав, дещо підредаґувавши.

КАНОН ПАСХИ: гармонізований народний наспів згідно з тим, як його подає у своєму «Напівнику Церковному» Ігнатій Полотнюк. Гармонізацію я робив так, щоб вона була доступною для невеликих хорів, для людей з поверховою музичною освітою, однак, сподіваюся, що вдалося додати певні прикраси. Особливістю канону в цьому збірнику є те, що я додав після кожної пісні наспіви ірмосів з Ірмологіона XVII ст. – щоб служили катавасіями. Також іпакой є у цій давній версії. Дев’яту псіню я подаю у короткій (звичній для Галичини) версії та в довшій, з більшою кількістю приспівів (адже їх більше, ніж один «Ангел возвіщав...»).

ХВАЛИТНІ СТИХИРИ: є тексти на весь Світлий Тиждень.

СТИХИРИ ПАСХИ: я гармонізував дві їх версії. Більша (сс. 46-49) – взята з Львівського Ірмологіона 1709 р., її наспів уже кілька років тому адаптував Максим Тимо. Стилістика гармонізації – чергування монофонічних співів-«виголосів» з розгортаннями в багатоголосся. Щодо короткої (сс. 50-53) версії, я довго вагався, яку церковнослов’янську взяти за основу. Врешті-решт зупинився на тій, яку подає вже згаданий Ігнатій Полотнюк. Мені вона здалася найощаднішою.

ТРОПАР СВ. ЙОАНОВІ ЗОЛОТОУСТОМУ (с. 56): теж новинка. Дав його у валаамському розспіві, який з юности люблю, в ориґіналі та в україномовній адаптації.

ДЛЯ ЛІТУРГІЇ я дав лише кілька вибраних піснеспівів. Звісно, існує море Херувимських та Анафор, ті дві, які є у збірнику, дано просто як приклади народних співів київської традиції. Варто звернути увагу на прегарний пасхальний причасний в ощадній обробці (люблю музичний лаконізм) ігумена Силуана (сс. 60-61).

«І НАМ ДАРУВАВ ЖИТТЯ ВІЧНЕ» – на останній сторінці збірника (74) є довша версія, взята зі збірника о. Йоана Кипріяна 1893 р.

ТЕР ТАДЕОС. СВІТЛО В ХОЛОДНИХ МУРАХ

Сьогодні 20 років від тієї неділі 2001 року, коли я вперше потрапив – майже випадково, хоч насправді за певним вишнім Промислом – до Вірменки. І познайомився зі щойно прибулим настоятелем, о. Тадеосом Ґеворґяном. Собор щойно відкрили, священик щойно прибув, усе було вперше. Не хочеться писати про отця Тадеоса, мого дорогого й сердечно рідного друга, в минулому часі, адже він, Богу дякувати, цілком живий і здоровий, тепер служить в Іспанії. В минулому часі залишився наш спільний, унікальний львівський досвід співслужіння, збудованого на глибокій спорідненості душ, на безлічі спільних точок перетину, на спільних уподобаннях у дуже різних царинах. Але, попри відстань, вірю також у наше майбутнє. Коли скінчиться пандемія, не зможу надто часто вибиратися до Іспанії, однак кожна наступна зустріч буде відтепер на вагу золота.

Отець Тадеос перший свій Патараґ відслужив тоді, 20 квітня 2001 року. То була т. зв. Зелена Неділя за вірменським літургійним календарем, наступна після неділі Томи. Неділя містичного Храму, збудованого в земній реальності (Ашхаргаматран). В цю неділю читається соборне послання апостола Петра, той уривок про царське священство (2:1-10), про те, щоб ми зробилися живим камінням у творенні Церкви-спільноти. На цю тему й була перша проповідь отця.

Останній Патараґ о. Тадеос відслужив 6 жовтня 2019 року. Отже, понад 18 років – дуже щедро вділив мені Господь цього неймовірного досвіду! Поки це тривало, воно здавалося нескінченним. А потім, хоч як мені цього не хотілося, скінчилося. Мабуть, розуміючи, що різкий кінець був би нестерпним, Господь дозував його: помер єпископ Ґріґоріс Буніатян (7 березня 2015), потім виїхала на інший бік земної кулі Люсіне, потім від липня 2018 до початку жовтня 2019 отець іще час від часу служив напереміну з новим настоятелем (котрий довго у Львові не затримався).

Про цей час, що вмістився між моїм 31 та 51 роком, можна написати книжку. Дякую, дякую, дякую за нього Богові. Це дійсно Божественний, прещедрий дар.

То було відчуття творення Церкви, коли всі ми, хто починав хор, аж ніяк не були статистами (прийшли – відспівали – пішли). Всі ми глибинно відчували, що від нас залежить не тільки краса співу, а сама Церква. То була містика, поєднана з цілком звичайною щоденністю, дружбою, посиденьками, жартами, виїздами, пікніками. Тобто ми жили на всіх рівнях цієї містичної Гори, раз-у-раз, реґулярно і натхненно, піднімаючись на вершину – недільний Патараґ.

Таке відчуття співпричетности до творення Церкви буває дуже рідко. Адже переважно потрапляєш у вже вибудувані перед тобою реалії, в правила, більш чи менш дивні обмеження та «канони». Беру це слово в лапки, бо переважно йдеться про чиюсь вузькість, малоосвіченість, обмеженість, яка підноситься як свята і давня традиція. Мова не про справді важливі канони Церкви. За часів о. Тадеоса наголос завжди ставився на головне, на найважливіше у християнстві. Тому ми так довго могли робити те, що робили. Він часто мені заперечує, кажучи, що тільки дав перший поштовх, а хор далі творили ми самі. Ніби й так, але чи можливо було б щось творити без атмосфери любови, дружби, польоту – цю атмосферу завжди створює довкола себе о. Тадеос, я впевнений, що тепер він приніс її до Іспанії.

Ми провели день 21 квітня 2001 року майже весь разом. Почалося з храму, потім я показував отцеві Львів, у кінці дня чаювали, отець грав на ґітарі мотиви, схожі – так! – на іспанські. Коли я повернувся додому, то сказав дружині: «У цього чоловіка справді Христос живе всередині, він носить Його в собі, а не бере й відкладає, як рюкзачок». Дуже високо сказав? За 20 років ми в тісній дружбі пізнали і всі недоліки один одного, слабості й урази. Але під тими словами з-перед двадцяти років я можу твердо підписатися і сьогодні. Многая літа, дорогий отче! Многая літа нашій дружбі і співтворчості! Вам і нам велика благовість!