ТРИ КОНЦЕРТИ ЕРІКА КЛЕПТОНА

Три чудові концерти «Повільнорукого» Майстра, який досі живе і дарує нам свою музику. Ну так, про таких людей я можу тільки патетично.

1) Eric Clapton 24 Nights1990-1991.

2) Eric.Clapton.MTV.Unplugged.(1992).

3) Eric Clapton – One More Car, One More Rider (2001).

ПРИНАГІДНІ ПЕРЕКЛАДИ АФОРИЗМІВ СТАНІСЛАВА ЄЖИ ЛЄЦА (2019)

Кар’єра людини у всесвіті змушує задуматися, чи не користується вона часом чиєюсь протекцією.

В країні ліліпутів на правителя дозволено дивитися тільки через збільшувальне скло.

Фікції є реальністю, адже ми платимо за них.

А може, ми уявляємо собі людину занадто людиноподібно?

Коли хамелеон при владі, барву змінює оточення.

Не один викопав собі могилу, шукаючи джерел.

І вага тремтить, коли вона в руці людини.

Все є питанням домовлености. На жаль, не з нами.

Політики, звертайтеся за порадами до гастрологів: що ще громадянин може перетравити.

Треба всіх трактувати як людей! З однаковою жорстокістю?

Товстошкірих дражнить найтонший натяк.

На дороговказі: «До мети – стільки і стільки фальшивих кроків».

Процес творення леґенд перейшов з народних уст в офіційні руки.

Такий стан панує в державі, який у ній керує.

Людина – вінець творіння. Терновий.

ВИБРАНІ АПОФТЕГМИ ПРОТЯГОМ 2019

Раджу тобі не вірити ніякому передчуттю, яке навіює на тебе печаль та відсутність радости, а вірити тому, як Бог влаштує. А Бог усе влаштовує для нас завжди корисне і спасительне.
(Прп. Амвросій Оптинський)

Матері – це бомби сповільненої дії. Вони цокають усередині нас.
(Із фільму «The Jane Austen Book Club», 2007)

П’ятирічна Гафія входить у саме осердя філософії. Кілька днів тому (квітень-травень 2019), йдучи до садочка:

– Мамо, а яке смішне ім’я Бог дав півникові: «півник»!

Вбивця всього, смерть – найкраща проповідниця духовности. Тіло в землю, дух – на всі чотири сторони. Трагічно, але велично. А от щоб якась вічність світила нещасному тілу, точніше протиприродній сполуці тіла з душею – такого може хотіти тільки повний Дивак.

Сьогодні (7 червня 2019) співав хрещення-миропомазання. Отець дуже поспішав (чому мене це вже не дивує?) і замість «учини його словесним овечам святого стада Христа твого» прочитав: словесним овочем. Спершу в мене виникла асоціація з Януковичем. Потім я собі подумав, що це – промислительно – дуже точне окреслення. Власне маса народу, що хрестить дітей задля традиції, щоб сусіди лихого слова не сказали, з цілком магічних уявлень – уся ця маса наповнює Церкву «словесними овочами». Але я оптиміст! Завжди є шанс: спершу ти словесний овоч, потім – словесне овеча, потім – друг Божественного Ягняти.

Говорити про смирення, навчати про смирення можна тільки самодостатніх, вольових людей, людей з виразним внутрішнім стрижнем. От їм дійсно важливо вчитися смиренню в багатьох аспектах. Натомість учити смиренню людей невпевнених, сильніше чи слабше закомплексованих, людей без стрижня – означає просто духовно робити їх надовго або й на все життя безхребетними. Дуже добре це ілюструється вокальними практиками. Говорити людині, яка невпевнено, слабенько співає, щоб вона співала смиренно – означає вбити в ній голос назавжди. Натомість цілком можна вчити смиренного – час від часу – співу людину, яка має могутній, сильний голос. Учити її раз-у-раз стишувати голос. Учення про смирення – це вчення про духовну динаміку, а не виправдання слабости.

ВЕЧІРНЯ СВ. АПОСТОЛА ФИЛИПА 14 ЛИСТОПАДА

Переклав і виставляю тут вечірню св. апостола Филипа (PDF-файл), пам’ять якого святкуємо 14 (27) листопада. Переклад для мене був вельми нелегким, тому що тексти цієї вечірні є одними з найскладніших і богословськи найнасиченіших мінейних текстів. Але, звісно, і насолоду від перекладу, від текстологічно-богословського дослідження я отримав велику.

При нагоді акцентую важливий момент у цій вечірні. 14 (27) листопада ми святкуємо апостола Филипа з Витсаїди, що належав до 12-х найближчих Апостолів Христових. Він був третім покликаним апостолом після Андрея та Петра.

Є також інший Филип, апостол із 70-х та один із семи перших дияконів. Це той, що охрестив вельможу-євнуха етіопської цариці (Ді 8:26-40). Відомо, що Филип-диякон мав чотирьох доньок. Отже, йдеться про дві різні особи. Однак теперішня слов’янська Мінея пропонує крім звичайного апостольського тропаря ще й альтернативний, у якому говориться про Етіопію, що ликує і т. д. А молитовник «Прийдіте, поклонімся» взагалі подає «етіопський» тропар як єдиний. Увага: цей альтернативний тропар не стосується апостола Филипа з Витсаїди, він оспівує диякона Филипа із 70-х. Тому його не варто співати в цей день, його треба перенести на 11 (24) жовтня, коли є пам’ять саме Филипа-диякона з Діянь. Зрештою, такі накладання пам’ятей двох чи навіть трьох святих і святкування їх як одного святого – не рідкісні в нашій теперішній Мінеї. Найближчі приклади – св. Миколай Чудотворець із Мир Лікійських (IV ст.), житіє і служба якого переплетені й переплутані з іншим Миколаєм – Пінарським (VI ст.); у службі св. Параскеви 28 жовтня (10 листопада) сплавлено воєдино аж трьох різних святих жінок. Це не є аж така проблема, однак, оскільки є можливість перенести тропар «з Етіопією» на 11 (24) жовтня – чому б це не зробити.

Складнющі і прекрасні стихири на «Господи, воззвах» медитують над моментом, коли на Тайній Вечері апостол Филип з Витсаїди попросив Ісуса: «Покажи нам Отця!» (Йо 14:8,9):

Діяння як сходження до чистого споглядання, а споглядання як кінець боголюбивого діяння поставивши, блаженний, Христа молив ти показати тобі Отчу славу невимовну; адже всяке розумне єство, уславлений, бажає Бога, свого Будівничого; і Бажаного негайно отримав ти, відкривши Його печать – Сина, Якого зі сміливістю моли за душі наші.

Божественними сходженнями завжди втаємничуваний, як свого часу Мойсей, Бога споглядати забажав ти; і впізнавано бачив Його образ, який ти прийняв через подобу; адже Син – скоре Отця пізнання і показання, а Сина і Родителя єдина сущність пізнається і їх тотожність усіма священно звеличується, і Царство, і сила, слава і поклоніння.

Музичним знаряддям, що дзвенить від Богонатхненних повівів та настанов Святого Духа, став ти, і вогненним язиком твоїм вів у світі мелодію понадсвітнього Спасового Євангелія; всю бо оману запалив ти, мов деревину легкозаймисту і мов траву земну посохлу; Сущого ж над усіма Владику і Господа Христа вселенній проголосив, Филипе Боговидцю.

Прекрасним є і наславник там же:

Блискавицями великого Світла загорівшись, Филипе, всесвітнім возсіяв ти світильником, шукаючи ж Отця світла, знайшов Його в Сині: у Світлі бо Світло знаходиться. Адже Він – печать рівнообразна, що являє Началообразне; Його, апостоле, моли, щоб спаслися запечатані Божественною Кров’ю.

У грецькому ориґіналі тут є глибока гра коренів і значень. «Печать рівнообразна» – σφραγὶς ἰσότυπος, а «Началообразне» – нині добре відоме нам поняття архетип (τὸ ἀρχέτυπον). І стільки думок викликає оце окреслення нас, християн, як запечатаних Божественною Кров’ю…

Натомість наславник Стиховні використовує образність Пісні Пісень (пор. 5:13):

Мов посудини з ароматами явилися в світі щоки твої, мудрий, проливаючи вірним пиття життєдайне, апостоле Филипе! Поклавши бо діяння сходженням до споглядання, став ти послідовником Христа; безплідну і бездітну Церкву язичників прикрасив єси поученнями, щоб була щасливою в дітях. Моли, щоб і нині ізбавитися їй від бід і бездолля, багато бо можеш у Бозі, до Нього наближаючись.

О, так, проповідникам, варто на це зважити: хай поучення прикрашають Церкву, а не заганяють її в темряву!

А ось і тропар на честь Филипа-диякона, який треба перенести на 11 (24) жовтня:

Гоже прикрашається вселенна, Етіопія веде хороводи, немов вінцем прикрашена; тобою просвітившись, вона світло торжествує пам’ять твою, богомовний Филипе, всіх бо вірувати Христові навчив ти і шлях завершив достойно Євангелія. Тому сміливо простягає Етіопія руки до Бога; моли Його дарувати нам велику милість.

У «Прийдіте, поклонімся» фразу «Етіопія ликовствуєт» перекладено як «Етіопія ликує», однак я волію зримий образ, адже йдеться про хоровод як ознаку святкування: «Етіопія веде хороводи». «Шлях завершив» – можна було б перекласти в тих «спортивних» образах, які вживає апостол Павло: «біг завершив». Життя як звитяжна пробіжка по стадіоні багатьох десятиліть.

Грецька сторінка Вікіпедії про ап. Филипа, попри те, що дуже вбога інформаційно, подає інший альтернативний тропар, глас 3, який тут подпю в перекладі:

Божественне просвічення Утішителя прийнявши у вогненнім виді, всьому світові як зоря возсіяв ти і невігластва морок розвіяв Божественним сяянням, апостоле Филипе. Тим-то моли Христа Бога і благай дарувати нам велику милість.

ЗАЛІЗНИЦЯ ПІДЗАМЧЕ – ЛИЧАКІВ

Щороку ми стараємося знайти час, щоб принаймні один раз пройти пішки ці сім із половиною км. Залізницю відкрили для руху 1909 року, тоді вона йшла аж до Підгайців, тепер закінчується у Винниківському лісі.

Відкрила мені її Оля Онишко 1990 року, з великою певністю саме в той день, коли на Ратуші піднімали синьо-жовтий прапор (чи раніше?). Тоді Оля мешкала на Старому Знесінні. Вперше ми ходили залізницею не тільки з Олею, але й з іншими друзями (ніби пригадую серед них Тараса Банаха).

Коли з 1996 року я знов почав реґулярно й часто співати богослужіння на Кайзервальді в церкві Св. Софії – Премудрости Божої Лаври св. Йоана Хрестителя, то раз чи двічі в тиждень чув, як неквапно по залізниці проїжджає вагон, щось він возив на «Ензим» (возить і тепер).

Я водив по цій залізниці різних моїх пасій. Тепер воджу дітей з їх приятелями. Довкола маса чарівних куточків, а найфантастичніше місце – «ковбойський міст» над Кривчицями. Тут би міг статися хороший туристичний проєкт, але не стається, як і багато чого іншого хорошого в нас. Поживемо до кращих часів, походимо тим часом залізницею пішки.

Чоловікові, що виклав це відео, пощастило проїхатися поїздом (точніше одним вагоном).

ГАФІЯ РОЗПИСУЄ СЕМІНАРІЙНИЙ ХРАМ

Два місяці тому, 17 вересня ми з Гафійкою вилізли по кількарівневих риштованнях під сам купол семінарійної церкви Св. Духа. Там зараз моя найулюбленіша іконописна група «Метаморфосіс» творить диво-розписи. Друзі-зографи запросили попрацювати і Гафійку. Дивувалися її зосередженості і спокоєві. Майбутня художниця? (Світлини Наталі Субботіної)

150-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА КЛИМЕНТІЯ (КАЗИМИРА) ШЕПТИЦЬКОГО, АРХИМАНДРИТА УНІВСЬКОГО. ПОВНА СЛУЖБА СВЯТОМУ

Службу – повне послідування – я завершив рівно пів року тому, в понеділок Святого Духа (17 червня). Тут PDF-файл служби. Тут деякі ноти: стихири на стиховні, глас 5, под. Преподобне отче; сідальні після Полієлею, глас 3, под. Божественния віри (візантійсько-македонський мелос).

А перед тим 12 червня написав у ФБ нижче поданий текст:

ЯК ТВОРИТЬСЯ КОНДАК?

Друзі знають, що тепер я день-у-день, попри інші справи, пишу літургійні тексти (повне послідування для вечірні і утрені) священномученикові Климентієві Шептицькому. Не хочу тут викладати всього, що наразі написав, є вже ціла вечірня і частина утрені. Однак хочу поділитися трохи цією гімнографічною майстернею. Тим більше, що при написанні цих текстів маю унікальну можливість поєднувати візантійський поетичний канон з певними сучасними ідеями.

Кондак тепер сприймається, як невеликий поетичний піснеспів, чомусь поставлений після 6-ї пісні канону на утрені і виконуваний також після малого входу на Літургіях разом з тропарями. Радше тільки спеціалісти знають, що насправді кондак – це велика поема, що складається з багатьох строф. Ота невелика строфа, яка нам тепер «зосталася» на утрені та на Літургії – то перша, свого роду ключова строфа, яка немовби є резюме цілої великої поеми, її «схемою», нарисом. Тому й називається ця перша строфа ПРОІМІОН - «первообраз».

Отже, пишучи кондак священномученикові Климентієві, я не міг просто написати коротенький молитовний текст. Я мусив думати одразу про велику поему, «резюме-схемою» якої став би перший кондак – проіміон. У проіміоні дуже важливими є останні слова. Вони стають потім приспівом до всієї поеми, завершують кожен її ікос. Наприклад, у кондаку – великій поемі – Різдва Христового завершальними словами є: «дитя мале – Предвічний Бог». У Акафісті, який жанрово дуже близький до поеми-кондака, ключовими словами на завершення всіх строф є: «Радуйся, Невісто неневісная!»

Тому писати проіміон треба немовби «з кінця», себто насамперед придумати, якими будуть його завершальні слова.

Ось мій проіміон священномученикові Климентієві, глас 4, подібний «Йоаким і Анна»:

Життя твоє у добрій славі і маєтності та в шані від людей на світські вершини вело тебе, Климентію, ткалося мов багата риза. Та обрав ти ризу світлішу: добровільну вбогість Христову і ярмо Його любе. І в славі, і в нечесті, і в жертві явив єси правдиву життя гідність.

Словами-рефреном у подальших строфах будуть останні слова:

«І в славі, і в нечесті, і в жертві явив єси правдиву життя гідність.»

Можливо також використовувати як рефрен найостаннішу фразу: «Явив єси правдиву життя гідність».

На утренях завжди після проіміона виконується перший ікос кондака як поеми. Себто мені треба було придумати ідею для ЦІЛОЇ поеми, щоб написати хоча б один перший ікос. (Можливо, колись справді напишу.)

Ідея прийшла мені ось яка. Якщо подивитися на життя священномученика Климентія, то воно складається, по суті, з двох періодів, майже рівних тривалістю. Сорок два роки – умовно кажучи – у світі, а потім рівно сорок років монашого життя, увінчаного подвигом мучеництва. Дві чотиридесятниці! («Чотиридесятницею» в Церкві називають, наприклад, Великий Піст.)

Цей символічний поділ підказав мені, що поема може описувати сорок діл Климентія, сорок подвигів і т. п. Звісно, це умовне число, але візантійська поезія дуже уважна до таких числових символів.

Наприклад, я виявив, що мученицька смерть Климентія 1 травня 1951 року сталася на третій день Пасхи – у Світлий Вівторок, бо Великдень того року припадав на 29 квітня. Це дало мені змогу написати один із сідальних тропарів, глас 1, подібний «Гроб Твой, Спасе»:

Христос воскрес на третій день, * життя всім Податель; * вірний слуга Його, архимандрит і мученик Климентій * на третій день Пасхи свій вінець отримав: * як співпереможець просіяв * подвигоначальника – Первенця з мертвих * і єдиного Бога нашого.

Але вертаюся до ікоса. Ідею життя, складеного з двох чотиридесятниць, я поєднав з прекрасними і мало використовуваними у гімнографії образами з ранньохристиянського твору «Дідахе». Там є, зокрема, образ Євхаристії як Хліба, розсіяного по пагорбах, а потім зібраного «в Царство Христове» (9 глава,4 стих). Ось мій ікос:

Немов переламаний хліб, із двох чотиридесятниць склалося життя твоє, всеблаженний Климентію. Сорок два роки свідчив ти вірність Христові у світі: як син боголюбної родини, як старанний і ревний у земних науках, як посол від краю до палати обраних у цісарській столиці, як управитель крайових лісів, як той, хто в палаті серця невидимо плекає найцінніший скарб. Тож і преславно другу чотиридесятницю життя твого провів ти, віддалившись від світу та ангельський образ прийнявши. Достойним і щедрим було світське життя твоє, та зібрав ти його, наче пшеницю з пагорбів, у одну житницю Христову, і йдучи до кінця стежкою вузькою, віддав себе на жорна мук. ** І в славі, і в нечесті, і в жертві * явив єси правдиву життя гідність.

МАКСИМА МІСТИКА ДВІ СВІТЛИНИ СВІТЛА

Сьогодні Максим Сало приходив на вечірню до собору, чудово співав зі мною, а перед вечірнею зробив світлини світильників, про які я вже писав. А перед тим я провів заняття «Дай мені слово, Отче Слово» в о. Луки, а потім була кава й обід у Трапезній УКУ з Катериною, а потім гарна лекція о. Філарета про афонські звичаї. А відтак ота вечірня.

ВЕЛИКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ФІЛОСОФІЇ ТА ПОЛІТИЧНИХ НАУК

(Фраґмент книжки Лешека Колаковського «Мої слушні погляди на все»)

Не всі мають час на довге вивчання філософії та політичних наук. Чому ж би не полегшити їм життя, випускаючи в світ оцю Велику Енциклопедію? Слід зауважити, що порядок статей тут, як і в кожній енциклопедії, алфавітний. Однак це не смішний старосвітський алфавіт, а сучасний, деконструктивістський. Його переваги легко збагне кожен. 

ЛІБЕРАЛІЗМ: якщо кожен займатиметься своїми справами, а не чужими, то буде добре. 

СОЦІАЛІЗМ: коли уряд усе в усіх відбере, то всі будуть безмежно щасливі, а народ отримає владу. 

КОНСЕРВАТИЗМ: так добре, як за цісаря Франца, потім уже ніколи не було. 

НАЦІОНАЛІЗМ: ми найкращі і найшляхетніші, а всі про це знають і тому хочуть нас знищити. 

ГЕҐЕЛЬ: Бог повністю у світі розчинився, бо мусив. 

СПІНОЗА: немає нічого, крім Бога. 

МАТЕРІАЛІЗМ: усе є приблизно таким, як крісло і цегла. 

ЗАМКНЕНЕ КОЛО: див. circulus vitiosus. 

CIRCULUS VITIOSUS: див. замкнене коло. 

ЛЯЙБНІЦ: краще, ніж є, бути не може, бо Господь Бог таки знає, що робить. 

АРІСТОТЕЛЬ: найкраще тримайся середини, то не пропадеш. 

ВІТҐЕНШТАЙН (ранній): краще стільки не балакати, особливо про філософію. 

ВІТҐЕНШТАЙН (пізній): можна балакати про що завгодно, тільки спершу вигадати собі якісь правила. 

ПОСТМОДЕРНІЗМ: усе дозволено. 

ДЕКОНСТРУКТИВІЗМ: хоч би що говорилося, воно все одно нічого не означає. 

ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ: не знаю, що це таке. 

СКЕПТИЦИЗМ: нічого не відомо. 

АВҐУСТИН, блаженний: найімовірніше потрапиш до пекла, а якщо все-таки до неба, то тільки тому, що Господу Богу так захотілося. 

ФРОЙД: від самого народження всі люди хочуть тільки копулювати і ні про що більше й не думають, але в цьому не признаю́ться. 

АБСОЛЮТ: така річ, про яку нічого, ну просто-таки нічого не можна сказати. 

ПАСКАЛЬ: визнай, що ти нікчема і дурень, то, може, й спасешся (або ні). 

СТОЇКИ: як є, так і добре. 

ДЕМОКРАТІЯ: щоб кожен уявляв, що має владу, але постійно скаржився, що має влади замало. 

ДЕКАРТ: Бог є, згода, але в світі Його не видно; Він також, очевидно, дав нам розум, тож ми знаємо, що правда, а що неправда. 

РУССО: щораз гірше і гірше, і що ж то буде? 

МАРКС: що Бога немає, тільки люди, що всі постійно б’ються за свою копійку, але за кілька років усім буде дуже, ну дуже весело, бо грошей не буде взагалі і все буде за картками. 

ШТРАВС: повинно бути, як за старих добрих часів: освічені мають керувати, а хами – слухати і не виступати. 

ІСТОРИЗМ: сьогодні це правда, а завтра щось зовсім інше. 

ГОББС: виграє́ те, що сильніше і більше, і взагалі владу має кулак. 

ПЛАТОН: нема нічого красивішого, ніж краса, нічого смішнішого, ніж смішне, нічого глупішого, ніж глупота, і т. д. 

ТОМІЗМ: світ доладно впорядкований і все на своєму місці. 

ПОППЕР: речі можна пояснювати так або інак, але як є насправді, по суті не відомо.. 

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ: і ти можеш бути трагічним героєм. 

ПОЗИТИВІЗМ: не трать часу на дурні питання, напр., чому щось є таке або інше, або що є добро і зло. 

МЕТАФІЗИКА: про те, чи щось є, чи не є. 

ФІЗИКА: див. Метафізика (тільки відніми «мета»). 

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ: треба дивитися, як речі виглядають, а про те, чи є вони насправді, чи нема – вже не турбуватися. 

ГАЙДЕҐҐЕР: невідомо, звідки ти взявся, але тримайся молодцем і не слухай, що інші балакають. 

ГУССЕРЛЬ: коли вдивишся в себе, лишень тоді побачиш усю правду. 

МАРКСИЗМ-ЛЕНІНІЗМ НАУКОВИЙ: що владу – але тільки комуністичну – слід не тільки слухати, але й безмірно її кохати. 

КАНТ (теоретична філософія): є такий Розум, і ми маємо з нього кавалок, і з цього ліпимо світ, але який той світ насправді, невідомо. 

КАНТ (практична філософія): коли ти щось робиш, то не май при цьому жодних почуттів і взагалі не думай, що з того вийде, а думай тільки про те, чи було б добре, якби всі робили те саме. 

БЕРҐСОН: ні про що не можна сказати, що воно є, але все змінюється, навіть Господь Бог. 

ТЕОЛОГІЯ: наука про теологію, а особливо про те, що теологія дуже мудра. 

ДУХ: таке мудре, що керує світом. 

БЕРКЛІ: що бачиш, те і є, а чого не бачиш, того немає. 

НІЦШЕ: все з усім б’ється і так уже буде завжди, а сенсу в цьому немає жодного. 

РЕЛЯТИВІЗМ: може бути так, а може бути інак. 

УТИЛІТАРИЗМ: коли ти зробиш собі якусь приємність, наприклад, добре пообідаєш, то це буде вчинок, похвальний з погляду моралі, оскільки ти збільшиш ґлобальну масу щастя на землі. 

ФУТУРОЛОГІЯ: дуже наукова наука про те, чого абсолютно немає і ніколи бути не може, тобто про майбутнє. 

ЮМ: що бачиш, те й бачиш, а що собі думаєш, того ніколи не доведеш. 

СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ: про те, що в тебе до біса замало грошей. 

ТАЛЕС: що вода.

(Тут PDF із польським та українським текстом. – А. Ш.)

СВІТЛИНИ: ПАСХА У ВІРМЕНСЬКОМУ СОБОРІ 21 КВІТНЯ 2019

Вже стільки років я маю радість занурюватися в це СВІТЛО.

НОТАТКИ В ФБ: КВІТЕНЬ – ЖОВТЕНЬ 2019

1 квітня 2019

Дві сценки, вихоплені сьогодні пополудні біля УКУківської церкви св. Софії – Премудрости Божої:

1. Прямо напроти входу до церкви, отих прозорих офісних її дверей, сидить на лавці парочка. Студенти, найімовірніше.

Вона гаряче виголошує, всім чутно: «Чи ти знаєш, що люди люблять попри все, розумієш, попри все!.. А ти мене не любиш зовсім, зовсім! Я стільки років прожила з людиною, і тепер бачу, що людина ну зовсім мене не...» Вона зрозпачена, він мовчить. Вони сидять прямо напроти бетонної мудрости. І не заглушать пристрасної дівочої тиради – я впевнений – армії наших біоетиків та полки моралістів. Любов перемагає, хай навіть це любов тільки в один бік. Що їй моральний контроль? Життя живе собі по-своєму, хай і по-грішному, в цьому ще не надто теплому ранньовесняному сонці.

ЯК КАТЕХИЗУВАТИ МОЛОДИХ-УСПІШНИХ?

Катехизація у школах, при церквах, навіть у нас при УКУ – що вона дає? Чи справді закладає основи християнства? Сьогодні мав доволі сумне враження: як освічені, рафіновані галичани просто не розуміють тих основ. Катехизація заклала в їхні голови не основи християнства, а квазіхристиянський КОМІКС, якісь історійки в стилі «Ілюстрованої Біблії», все це страшно поверхове, хоч і густо посипане галицькою греко-католицькою традиційною «церковністю». Особливо кумедно постає цей комікс, коли мова заходить про потойбічне, про есхатологію. Тут з’являються цілком мультяшні уявлення про чортів чи ангелів плюс – одновимірні уявлення про нагороди/кари. І неможливо вивести цей дискурс на якийсь екзистенціальний рівень. Себто що християнство не про солодкого Ісуса, не про ангелів у небі versus чортів у пеклі, а про найглибший, останній вимір життя. Також: насправді люди не розуміють, що таке «спасіння». Мова про трагічність людського існування на цій землі – їх радше відштовхує. Але це можна зрозуміти: навіщо «спасіння», коли ти молодий, успішний, на злеті кар’єри? Отак Церква перетворюється у багатьох, багатьох, багатьох головах в етнографічний музей з усякими колядками/гаївками, в «підпорку» національно-політичного буття, ну, можливо, в місце розмито-псевдомістичної емоційности, в щось таке аморфно «духовне». Але свого власного життєвого виміру – ми туди не пускаємо, зась. (Гм, а цікаво: адже міг би цілком існувати і буддизм із гаївками?) Цим усім я не хочу просто скритикувати катехитичні зусилля Церкви. Ставлюся до них з усією повагою. Проте: як мало, як мало плоду!

ҐРІША АСАТРЯН: КОНЦЕРТ 2017 РОКУ

В останні роки ми восени довго чекали повернення тер гайра Тадеоса з теплих країв. Два роки тому його не було особливо довго. А коли він нарешті повернувся, звісно ж, одразу мені зателефонував, звісно ж, того ж вечора ми зустрілися в затишній квартирці на проспекті Свободи. Тоді він і звернув мені увагу на цей концерт, а я одразу захопився. Ґріша Асатрян є внуком одного зі стовпів рабізу в Вірменії, вже покійного Арама Асатряна (1953-2006). Тим не менше, внук не пішов слідами діда. Ґріша вирішив стати виконавцем традиційної вірменської народної та авторської пісні, але не рабізу. Сам термін «рабіз» виник приблизно в 1960-х роках у совєтській Вірменії й означає всього-навсього «рабочее искусство». З «рабочим» хай не буде хибних асоціацій, бо насправді рабіз – це ресторанна й весільна музика з дуже сильним турецьким впливом, можна сказати, турецька попса вірменською мовою. Так от, Ґріша – символ поступового переходу вірменської музики на вищий рівень, символ її повернення до власних коренів. Неймовірний талант. Крім народних пісень, міських романсів, він чудово виконує складнющі, витончено-мелізматичні ашугські твори (Саят-Нова, Ашуг Ашот, Ашуг Джіван та ін.) Два роки насолоджуюся цим концертом, цим звучанням оркестри народних інструментів. ...А тим часом тер Тадеос відлетів від нас у зовсім довгий ирій. Хай йому там буде гарно, радісно і спокійно. Тим часом ми час від часу дивитимемося концерт.

ҐЛЕН КЕМПБЕЛЛ: КОНЦЕРТ 2001 РОКУ

Концерт по той бік слави. Тут Ґленові Кемпбеллові 65 років. Роки його життя – 1936-2017. Він був свого часу надзвичайно запотребованим ґітаристом. Наприклад, його ґітару можна почути у Strangers In The Night Френка Сінатри. Та й не тільки гра на ґітарі споріднює Кемпбелла з Сінатрою. Для обох них характерною була любов до розкішних. панорамних оркестровок, певного патосу і «ґрандіозу». Зоряними роками Кемпбелла були 1967-1977. І оцей концерт фіксує всі найкращі композиції з того зоряного періоду, які стали класикою кантрі. Першою композицією є Wichita Lineman (1968), написана для Кемпбелла популярним автором пісень Джіммі Веббом. Другою йде Gentle On My Mind (1967) – ця пісня відкрила Кемпбеллові дорогу до слави. П’ята композиція теж була створена у співпраці з Веббом: By the Time I Get to Phoenix (1967). Дев’ята пісня – Southern Nights (1977) була останнім великим хітом Кемпбелла. Десята річ – синґл Rhinestone Cowboy (1975) був проданий у кількості двох мільйонів копій. Але й інші речі варті уваги. Наприклад, Ґленів переспів мого улюбленого Highway Man (на концерті четверта композиція) мені дуже сподобався. Тут можна подивитися.

ВЕСІЛЬНА ПЕДАГОГІКА

З точки зору педагогіки, як зрозуміти співвідношення Старого і Нового Завіту? У Старому Бог виховує нас заповідями, карами, тяжкими історичними випробуваннями. Виховує і раз-у-раз дає зрозуміти, як Йому боляче, що мусить саме так нас виховувати, натякає, що приготував щось інше. У Новому Він радикально міняє педагогіку. Виховує нас... весіллям. З радости весілля робить виховний метод. Новозавітня моральність: подбати про гарний весільний одяг, бо незручно йти в лахмітті на забаву. Новозавітня аскетика: як уміти правильно все відкласти, всі справи і клопоти, щоб потрапити на забаву. Новозавітня літургіка: як навчитися правильних застільних пісень, хороших танців, як урізноманітнити забаву, щоб вона надихала цілу ніч і щоб потім пам’яталася, як те, задля чого на щодень працюєш і напружуєшся, як утримати радість. Тому й Хрест: така глибока, серйозна радість, яку приносить весілля з Богом, неможлива без люті зі сторони світу. Світ може нормально сприймати релігію кар, заповідей, защіплянь на всі ґудзики аскетизму і моралізму. То правильна релігія з точки зору світу. А проти весілля як виховного методу, як вираження всієї суті стосунків з Богом – світ іде в наступ. Бо це для нього небезпечна глупота і «деструктивна» релігійність. І християнська весільна радість приречена на Хрест. А нещасний світ безсенсовно воює проти власного Воскресіння.

ЛІТО-2019. «АДАМОВІ ЯБЛУКА»

Запам’ятається це літо, як одне з найщасливіших. Переселилися до нового помешкання у фантастичній, містичній, старій львівській кам’яничці. Трохи як з нашого всіма улюбленого «Тонарі но Тоторо», і саме переселення, перевезення речей було подібне до початку «Тоторо». З 1 серпня я вже ночував тільки в ній, мої – кількома днями пізніше. Крім того, я вступив в аспірантуру з богослов’я (не знаю тепер, хто кого: чи я її, чи вона мене).

Крім того, написав службу – послідування – Климентієві Шептицькому. Відчуваю, що написав гарно, добре. Крім того, їздив до Ґданська, Жукова, Циґанка та Більська-Підляського.

Крім того, на один день початку липня з’їздив до Кам’янця-Подільського, паралельно у Львові (!) ведучи триденний майстер-клас для польського хору з Кросна.

Крім того, зробив на замовлення отців-домініканців з Кракова польськомовну версію повного Параклису до Пресвятої Богородиці (Теостирікта Монаха). Зробивши ще й сам переклад усіх візантійських текстів Параклису.

Якраз я закінчив польськомовний Параклис уранці 13 липня, а відтак ми одразу всією сім’єю поїхали на CL у Зембжице під Краковом. Я їхав немовби крізь сон, так виснажив мене Параклис. Може, значною мірою з цієї причини – якогось цілковитого розпрозорення втомлених чуттів – сьогорічне перебування на CL-і було класне як ніколи. Гірське повітря, немовби виметена Божественним віником від сміття голова, чудесні люди довкола. Отець Йоахім!!! Щораз більше доцінюю це середовище.

Власне, цього року на CL-і відбувалися (крім пісень, пива, походів у гори, репетицій, богослужінь) прецікаві дискусії на важливі теми. Дискусія над німецько-данським фільмом Adams Æbler («Адамові яблука», 2005) не стихала кілька днів. До нас із Галею раз-у-раз підходили різні групи людей, щоб знов поговорити про різні грані ідей цього фільму. Насправді обговорення, як завжди на CL-і, почалося одразу після фільму. Я висловив враження, що фільм дуже «к’єркеґорівський» (недаремно данський). Хочеш бути християнином – геть раціональність! Мусиш стати вар’ятом. Заперечувати очевидне. Трактувати зло як добро. Мало який фільм так гостро проводить мечем радикальности християнства по усталеній, спокійній, урівноваженій свідомості. В цьому аспекті він – чудовий. Надто вже часто християнство подається солодко-пригладжено. Однак я вбачаю в цьому дуже західну дилему: або – або, або розум, або віра. Маю на увазі, що Заходові тяжко знайти тут рівновагу, а особливо – протестантизмові. Або критично-ліберальний підхід, усякі демітологізації, які не залишають каменя на камені від Євангелія та й усього Святого Письма. Або радикальний антиінтелектуалізм, антираціоналізм, Земля – тріумфально пласка.

Обговорювали при цій нагоді також одвічну тему Іова.

21 липня вранці, повернувшись із Польщі, я відспівав Вардавар у Вірменці, швидко-швидко встиг проголосувати і знов по полудні поїхав – до Кракова, на тижневі майстер-класи «Muzyki Niezwykłej». А коли 28 липня повернувся – ми розпочали епопею з переселенням, вантажівки, пачки, нескінченні носіння речей... Тим не менше, Галя побувала на біблійній школі в Уневі, а також усі ми разом – на Ярославському Фестивалі, такому цього року сумовито-сольному.

Адамові яблука ось тут.

MARK KNOPFLER & EMMYLOU HARRIS – REAL LIVE ROADRUNNING (2006)

Продовжую тему Еммілу Гарріс, концерт на чесь якої я розхвалив тут 3 листопада. Ось іще один чудесний її концерт – із Марком Нопфлером, який абсолютно справедливо вважається одним із найкращих у світі рок-ґітаристів, засновником Dire Straits – свого часу в моїй компанії неможливо було не знати цю групу та її фронтмена.

СВІТИЛЬНИКИ ПІД ШАТРОМ

Після майже двомісячної реставрації, в середу 6 листопада нарешті забрали риштовання з вівтарної частини нашого прекрасного собору. Сьогодні ми вже знову співали там – панахиду та вінчання. Мозаїки Мегоффера грають відновленими барвами. Крім того, наш диякон Ґеворґ Армаганян дбайливо відреставрував вісім світильників, що були встановлені по долішньому периметру купольного барабану в період між 1908 та 1914 роками. Старі австрійські світильники знову діють, чудесно освітлюючи мозаїчну Тройцю! Завтра Патараґ служитиметься ніби ще величніше. ...А від сьогодні зостається тільки місяць до мого 50-ліття.

ДОЩ В ОБ’ЄКТИВІ

Сьогодні на семінарі з філософії постали питання істини та об’єктивности. Я раптом опинився серед релятивістів та конвенціоналістів. Тобто, про що між собою домовимося, те і є об’єктивним, те і правда. Після семінару я намагався якось інакше викласти свої погляди, але, здається, мені не дуже вдалося. Отримав пряме питання з епістемології: «Ми можемо пізнавати об’єктивну реальність! Адже коли ми говоримо: дощ іде – ми ж констатуємо об’єктивну істину?»
Дощ іде. Так, назвімо це об’єктивною істиною. Дощ іде – хто б при здоровому глузді заперечував? Коли мокнеш і краплі спливають з пасм волосся на щоки?
Однак для мене і тут є клопіт з об’єктивністю. Бо дощ іде – так, але він іде для нас. То ми назвали його «дощем», то ми, люди, окреслили всі необхідні компоненти й умови істинности твердження, що дощ іде.
Чи буде він іти, якщо людства не буде? Якщо нікому буде зафіксувати факт дощу? Якщо люди зникнуть з поверхні землі, вимруть, пропадуть усі до одного (в останні кілька десятків років це виглядає цілком реальною перспективою) – для кого існуватиме об’єктивність дощу? Хто буде висловлювати об’єктивне судження? Звісно, можна собі уявити який-небудь реєструючий апарат, показники якого, попри зникнення людей, далі реєструватимуть факт дощу. Але кому той апарат буде потрібний? Хто прочитає показники?
Тобто виходить так, що зникнуть люди – зникне й поняття об’єктивности. Дощ собі йтиме, але це не матиме значення, бо ніхто не зможе надати цьому фактові значення. Тварини реаґуватимуть на дощ інстинктивно, рослини візьмуть з дощу для себе шкоду або користь, але вже жодна твар не матиме об’єктиву. Ми говоримо про об’єктивність, бо ми обдаровані об’єктивом – таким дивним пристроєм усередині нас, який реєструє факти і надає їм більшого чи меншого значення.
Залежно від стану нашої душі, від наших переживань – інформація про дощ буде для нас більш чи менш важливою.
Бо наш людський «об’єктив» має одну властивість: насправді він не може просто так реєструвати факти зовнішнього світу. Адже до кожного факту, який приходить іззовні, ми додаємо певне емоційне заанґажування, кожен факт може збудити в нас більшу чи меншу хвилю асоціацій, пережитих моментів, чуттєвих барв. Кожен факт ми тут же огортаємо власними емоціями, немов пелюшками. Ми ж не апарати бездушні.
І фраза «дощ іде» сколихує в нас цілі жмутки блискавичних асоціацій та переживань. Дощ іде – і спливає моментально звуковий спогад тарабанення крапель по шибках. Малювання пальцем по спітнілому вікні у трамваї. Весняної свіжости. Чудового сонця, що проривається крізь останні бризки літньої зливи. Або оживають образи похмурого і нескінченного осіннього дощу. Дощу зі снігом, що б’є по писку і пришвидшує бажання опинитися в теплій хаті.
Кожен зовнішній факт ми сприймаємо як емоційно забарвлений. Тобто додаємо йому барв.
Більше того – одуховлюємо його. Для кожного з нас існують такі особливі, унікальні дощі, які запам’яталися назавжди. Коли ви з одним із перших кохань утікали від зливи, промокали до останньої нитки, потім забігали в старий студентський гуртожиток, і був тільки один рушник на двох... А який дивовижний був для мене дощ отепер, кілька днів тому, у вівторок 5 листопада ввечорі! Листопад – а дощ такий весняний. Як таємничо дзеркалив він бруківку і тротуари, коли я пішки від церкви Ольги та Єлисавети (з «Привокзальної») повертався під його лагідними краплями вниз по Городоцькій, потім по містичній Ярослава Мудрого, потім по не менш енігматичних провулках – до кам’янички, в якій ми тепер живемо!
Так, об’єктивність факту існує, але наш об’єктив стільки всього до того факту додає! Всі факти він робить особовими. Відкрили об’єктивні викопні рештки динозаврів? Ну, гаразд, чому б нам не сприйняти це спокійно? Чому оживають у душі дрімаючі дракони, чому просяться в книжки та на екрани?
Чому стільки моторошних фантастичних фільмів спричинив феномен відкриття «чорних дірок»? Що спрацьовує в нас на користь мітологізації, очуднення кожного ніби суто наукового явища?
Може, ми після мільярдів років існування Всесвіту без нас, після сотень мільйонів років розвитку різних форм життя на Землі, прийшли зі своїми емоційними забарвленнями звичайних і незвичайних фактів – бо таке було наше завдання? Може, без наших емоцій вся ця об’єктивність Усесвіту і життєвих, природних явищ – не мала б сенсу?
Може, завдяки нашій такій суб’єктивній емоційності ми маємо дивовижну здатність зберігати дощ для вічности? Переносити життєвий процес у те, що незрівнянно його перевищує? Може, кожен дощ, пал, сніг, носоріг – глибинно потребують наших барв як шансу отримати свій остаточний сенс?
Ну, ми це називаємо есхатологією. Це не вчення про кінець світу, це вчення про те, як зберігати чимбільше елемнтів світу, щоб з них міг бути відбудований новий світ, який уже не зазнає проминальности і тліну.
Про цей новий світ, відроджений, відновлений, вирваний у проминальности/смерти – ми нічого об’єктивного знати чи сказати не можемо. Тільки промовляють про нього, кличуть нас до його незнаних повівів – краплі дощу, що тарабанять по вікні.

«ЖИТТЯ І ПІСНІ ЕММІЛУ ГАРРІС»: 25 ПРЕКРАСНИХ КОМПОЗИЦІЙ ВІД РІЗНИХ МУЗИКАНТІВ І СПІВАКІВ (2016)

Чудовий, з тонким смаком і високою якістю зроблений концерт. І дуже висока якість запису. Безсумнівна перлина кантрі-музики. Отак воно: до жовтня цього року я й не знав про Еммілу Гарріс. А вона ж і співачка, і творець глибоких текстів, і вплив її на американську музику 2-ї половини ХХ століття порівняльний з Бобом Діланом чи іншими великими. 14 премій Ґреммі!

Зануритися в це свято кантрі-музики можна тут.

ΑΚΟΛΟΥΘΙΑ ΚΑΜΙΝΟΥ – ВІЗАНТІЙСЬКА СЛУЖБА ПРО ТРЬОХ ОТРОКІВ У ПЕЧІ ХАЛДЕЙСЬКІЙ

Повернувшись у липні 2018 року з Румунії, я одразу почав надзвичайно захопливу і надихаючу працю над візантійською службою про Трьох Отроків у печі Халдейській (за Дан 3). Праця полягала в остаточній редакції нотного матеріалу. А матеріал походить із невматичних рукописів XV століття, що зберігаються тепер в Атенській Національній Бібліотеці. Спершу рукописи перевів у п’ятилінійну західноєвропейську нотацію Міхаліс Адаміс іще в 1970-х роках. Потім знаменитий протопсалт Лікургос Ангелопулос перевів той же матеріал у неовізантійські невми згідно з системою Трьох Учителів. Я мав перед очима обидва доробки, і Адаміса, й Ангелопулоса. Також я мав авдіофайли з виконанням служби хором Ангелопулоса та любительський відеозапис виконання хором «Візантіон» під орудою Адріана Сирбу. На основі всього цього треба було зробити нову версію редакції нотного матеріалу служби. Праця, повторюю, була дуже захоплива, зайняла вона кінець липня та початок серпня 2018 року. Потім я полетів на Мазури до Схоли Венґайти на кількаденні репетиції, які провадив Марцін Абійський, єдиний у Польщі справжній православний протопсалт. Репетиції завершилися представленням цілого богослужіння в ольштинській греко-католицькій Покровській церкві 17 серпня 2018 (вечір п’ятниці). А у вівторок 21 серпня службу ми відслужили вдруге: в ярославській Колеґіаті в рамках Фестивалю «Пісня нашого коріння».

18 жовтня 2018 – заспівали службу в Белграді. Власне: заспівали, бо жодних театралізованих жестів не можна було виконати в місцевій православній церкві, «страха ради Юдейска». Дивно було, адже головними співцями-солістами у всьому проєкті є псалти з хору «Мойсей Петровіч», серед яких – керівник того хору Нікола Попміхайлов.

Цей запис – із презентації служби 25 травня 2019 року в Більську Підляському. Звісно, службі передували репетиції в православній церкві – теж Покровській, чудесній, прекрасно розписаній в традиційному візантійському стилі.

Тут запис, добре змонтований, з польськими субтитрами:

А тут авдіофайли давнішого виконання хором Ангелопулоса.

Ось так дуже гарно зазнимкував мене Андрій Фаранчук у православній церкві Більська-Підляського:

«АНГЕЛЫ, СНИЖАЙТЕСЯ»: ЧЕТВЕРТА ПІСНЯ З “САДУ БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ” ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

То було 22 серпня 2014 року. П’ятничний вечірній концерт на Фестивалі «Пісня нашого коріння» в Ярославі. Виступала «Хорея козацька» з Тарасом Компаніченком на чолі. Виступ був блискучий, Хорея представила Україну якнайкраще, особливо на тлі російсько-української війни (саме час перед Іловайською трагедією). Тарас Компаніченко на початку виступу сказав, що пісні будуть в основному духовні, просто тому, що останнім часом ансамбль зі зрозумілих причин співав більше патріотичні речі. Що не пісня – то перлина. Я від усіх пісень був у захваті, але особливу увагу звернув на «Ангелы, снижайтеся» Григорія Сковороди. Я знав і співав цю коляду на іншу мелодію, котра не вельми мені подобалася. І тоді, на тому концерті, був під глибоким враженням версії Тараса – він адаптував мелодію з «Сокиринського вертепу» XVIII століття. Трохи пізніше я зробив версію для хору. Ось запис коляди з концерту. Ось PDF-файл з моєю версією для хору.

Виступ Хореї (повний).