А перед тим 12 червня написав у ФБ нижче поданий текст:
ЯК ТВОРИТЬСЯ КОНДАК?
Друзі знають, що тепер я день-у-день, попри інші справи, пишу літургійні тексти (повне послідування для вечірні і утрені) священномученикові Климентієві Шептицькому. Не хочу тут викладати всього, що наразі написав, є вже ціла вечірня і частина утрені. Однак хочу поділитися трохи цією гімнографічною майстернею. Тим більше, що при написанні цих текстів маю унікальну можливість поєднувати візантійський поетичний канон з певними сучасними ідеями.
Кондак тепер сприймається, як невеликий поетичний піснеспів, чомусь поставлений після 6-ї пісні канону на утрені і виконуваний також після малого входу на Літургіях разом з тропарями. Радше тільки спеціалісти знають, що насправді кондак – це велика поема, що складається з багатьох строф. Ота невелика строфа, яка нам тепер «зосталася» на утрені та на Літургії – то перша, свого роду ключова строфа, яка немовби є резюме цілої великої поеми, її «схемою», нарисом. Тому й називається ця перша строфа ПРОІМІОН - «первообраз».
Отже, пишучи кондак священномученикові Климентієві, я не міг просто написати коротенький молитовний текст. Я мусив думати одразу про велику поему, «резюме-схемою» якої став би перший кондак – проіміон. У проіміоні дуже важливими є останні слова. Вони стають потім приспівом до всієї поеми, завершують кожен її ікос. Наприклад, у кондаку – великій поемі – Різдва Христового завершальними словами є: «дитя мале – Предвічний Бог». У Акафісті, який жанрово дуже близький до поеми-кондака, ключовими словами на завершення всіх строф є: «Радуйся, Невісто неневісная!»
Тому писати проіміон треба немовби «з кінця», себто насамперед придумати, якими будуть його завершальні слова.
Ось мій проіміон священномученикові Климентієві, глас 4, подібний «Йоаким і Анна»:
Життя твоє у добрій славі і маєтності та в шані від людей на світські вершини вело тебе, Климентію, ткалося мов багата риза. Та обрав ти ризу світлішу: добровільну вбогість Христову і ярмо Його любе. І в славі, і в нечесті, і в жертві явив єси правдиву життя гідність.
Словами-рефреном у подальших строфах будуть останні слова:
«І в славі, і в нечесті, і в жертві явив єси правдиву життя гідність.»
Можливо також використовувати як рефрен найостаннішу фразу: «Явив єси правдиву життя гідність».
На утренях завжди після проіміона виконується перший ікос кондака як поеми. Себто мені треба було придумати ідею для ЦІЛОЇ поеми, щоб написати хоча б один перший ікос. (Можливо, колись справді напишу.)
Ідея прийшла мені ось яка. Якщо подивитися на життя священномученика Климентія, то воно складається, по суті, з двох періодів, майже рівних тривалістю. Сорок два роки – умовно кажучи – у світі, а потім рівно сорок років монашого життя, увінчаного подвигом мучеництва. Дві чотиридесятниці! («Чотиридесятницею» в Церкві називають, наприклад, Великий Піст.)
Цей символічний поділ підказав мені, що поема може описувати сорок діл Климентія, сорок подвигів і т. п. Звісно, це умовне число, але візантійська поезія дуже уважна до таких числових символів.
Наприклад, я виявив, що мученицька смерть Климентія 1 травня 1951 року сталася на третій день Пасхи – у Світлий Вівторок, бо Великдень того року припадав на 29 квітня. Це дало мені змогу написати один із сідальних тропарів, глас 1, подібний «Гроб Твой, Спасе»:
Христос воскрес на третій день, * життя всім Податель; * вірний слуга Його, архимандрит і мученик Климентій * на третій день Пасхи свій вінець отримав: * як співпереможець просіяв * подвигоначальника – Первенця з мертвих * і єдиного Бога нашого.
Але вертаюся до ікоса. Ідею життя, складеного з двох чотиридесятниць, я поєднав з прекрасними і мало використовуваними у гімнографії образами з ранньохристиянського твору «Дідахе». Там є, зокрема, образ Євхаристії як Хліба, розсіяного по пагорбах, а потім зібраного «в Царство Христове» (9 глава,4 стих). Ось мій ікос:
Немов переламаний хліб, із двох чотиридесятниць склалося життя твоє, всеблаженний Климентію. Сорок два роки свідчив ти вірність Христові у світі: як син боголюбної родини, як старанний і ревний у земних науках, як посол від краю до палати обраних у цісарській столиці, як управитель крайових лісів, як той, хто в палаті серця невидимо плекає найцінніший скарб. Тож і преславно другу чотиридесятницю життя твого провів ти, віддалившись від світу та ангельський образ прийнявши. Достойним і щедрим було світське життя твоє, та зібрав ти його, наче пшеницю з пагорбів, у одну житницю Христову, і йдучи до кінця стежкою вузькою, віддав себе на жорна мук. ** І в славі, і в нечесті, і в жертві * явив єси правдиву життя гідність.
ЯК ТВОРИТЬСЯ КОНДАК?
Друзі знають, що тепер я день-у-день, попри інші справи, пишу літургійні тексти (повне послідування для вечірні і утрені) священномученикові Климентієві Шептицькому. Не хочу тут викладати всього, що наразі написав, є вже ціла вечірня і частина утрені. Однак хочу поділитися трохи цією гімнографічною майстернею. Тим більше, що при написанні цих текстів маю унікальну можливість поєднувати візантійський поетичний канон з певними сучасними ідеями.
Кондак тепер сприймається, як невеликий поетичний піснеспів, чомусь поставлений після 6-ї пісні канону на утрені і виконуваний також після малого входу на Літургіях разом з тропарями. Радше тільки спеціалісти знають, що насправді кондак – це велика поема, що складається з багатьох строф. Ота невелика строфа, яка нам тепер «зосталася» на утрені та на Літургії – то перша, свого роду ключова строфа, яка немовби є резюме цілої великої поеми, її «схемою», нарисом. Тому й називається ця перша строфа ПРОІМІОН - «первообраз».
Отже, пишучи кондак священномученикові Климентієві, я не міг просто написати коротенький молитовний текст. Я мусив думати одразу про велику поему, «резюме-схемою» якої став би перший кондак – проіміон. У проіміоні дуже важливими є останні слова. Вони стають потім приспівом до всієї поеми, завершують кожен її ікос. Наприклад, у кондаку – великій поемі – Різдва Христового завершальними словами є: «дитя мале – Предвічний Бог». У Акафісті, який жанрово дуже близький до поеми-кондака, ключовими словами на завершення всіх строф є: «Радуйся, Невісто неневісная!»
Тому писати проіміон треба немовби «з кінця», себто насамперед придумати, якими будуть його завершальні слова.
Ось мій проіміон священномученикові Климентієві, глас 4, подібний «Йоаким і Анна»:
Життя твоє у добрій славі і маєтності та в шані від людей на світські вершини вело тебе, Климентію, ткалося мов багата риза. Та обрав ти ризу світлішу: добровільну вбогість Христову і ярмо Його любе. І в славі, і в нечесті, і в жертві явив єси правдиву життя гідність.
Словами-рефреном у подальших строфах будуть останні слова:
«І в славі, і в нечесті, і в жертві явив єси правдиву життя гідність.»
Можливо також використовувати як рефрен найостаннішу фразу: «Явив єси правдиву життя гідність».
На утренях завжди після проіміона виконується перший ікос кондака як поеми. Себто мені треба було придумати ідею для ЦІЛОЇ поеми, щоб написати хоча б один перший ікос. (Можливо, колись справді напишу.)
Ідея прийшла мені ось яка. Якщо подивитися на життя священномученика Климентія, то воно складається, по суті, з двох періодів, майже рівних тривалістю. Сорок два роки – умовно кажучи – у світі, а потім рівно сорок років монашого життя, увінчаного подвигом мучеництва. Дві чотиридесятниці! («Чотиридесятницею» в Церкві називають, наприклад, Великий Піст.)
Цей символічний поділ підказав мені, що поема може описувати сорок діл Климентія, сорок подвигів і т. п. Звісно, це умовне число, але візантійська поезія дуже уважна до таких числових символів.
Наприклад, я виявив, що мученицька смерть Климентія 1 травня 1951 року сталася на третій день Пасхи – у Світлий Вівторок, бо Великдень того року припадав на 29 квітня. Це дало мені змогу написати один із сідальних тропарів, глас 1, подібний «Гроб Твой, Спасе»:
Христос воскрес на третій день, * життя всім Податель; * вірний слуга Його, архимандрит і мученик Климентій * на третій день Пасхи свій вінець отримав: * як співпереможець просіяв * подвигоначальника – Первенця з мертвих * і єдиного Бога нашого.
Але вертаюся до ікоса. Ідею життя, складеного з двох чотиридесятниць, я поєднав з прекрасними і мало використовуваними у гімнографії образами з ранньохристиянського твору «Дідахе». Там є, зокрема, образ Євхаристії як Хліба, розсіяного по пагорбах, а потім зібраного «в Царство Христове» (9 глава,4 стих). Ось мій ікос:
Немов переламаний хліб, із двох чотиридесятниць склалося життя твоє, всеблаженний Климентію. Сорок два роки свідчив ти вірність Христові у світі: як син боголюбної родини, як старанний і ревний у земних науках, як посол від краю до палати обраних у цісарській столиці, як управитель крайових лісів, як той, хто в палаті серця невидимо плекає найцінніший скарб. Тож і преславно другу чотиридесятницю життя твого провів ти, віддалившись від світу та ангельський образ прийнявши. Достойним і щедрим було світське життя твоє, та зібрав ти його, наче пшеницю з пагорбів, у одну житницю Христову, і йдучи до кінця стежкою вузькою, віддав себе на жорна мук. ** І в славі, і в нечесті, і в жертві * явив єси правдиву життя гідність.
Немає коментарів:
Дописати коментар