Таке рідкісне тепер на сцені благородство. Шляхетність: повна повага до слухача/глядача, повна серйозність, але все це не виключає жарту, іронії з того ж таки слухача і насамперед самоіронії. Повна серйозність у виконанні пісень, у промовлянні Слова. Леонард Коен прагне поділитися найважливішим, текстом, який переповість щось смертельно – життєво! – для нього та для нас важливе. Коен присутній на сцені до кінця. Перед ним – тисячі і тисячі слухачів, однак він співає так, наче все це для тебе одного, виключно слово до твого серця, отут ви лишень удвох. Він присутній – і це присутність, у якій відсутня будь-яка поза. Тут артистизм – до кінця серйозний. Так говорять найкращі проповідники. Коен – апостол агностиків, Божественний утішитель безнадійних і розчарованих у «релігії». Його невіра – варта тисяч псевдо-вір. Він настільки (з усім своїм скепсисом, м’яким і нікого не ображаючим) відкинув патосну чи солодкаву, самозаспокійливу релігійність, що це сміливо можна порівняти з апофатикою, з запереченням масок Бога, які Бога зафальшовують, а не відкривають, з інтуїцією Божественного Мороку в Псевдо-Ареопагіта. Тому Коен перед смертю три роки тому єдиний у світі міг так пронизливо і безтрепетно співати до Господа: You want it darker. У нашому вирі псевдопобожности Коен – істинно благочестивий, істинно побожний. Як тепер мало хто.
