Працював над цим оглядом структури вірменського Жамаґіріа (Часослова) від суботи 9 травня, зробив презентацію в о. д-ра Василія Рудейка в середу 13 травня (онлайн), а ще два богослужіння – Час Миру і Час Спочинку – докінчив допіру в четвер 14 травня.
За основу взяв видання 1902 року. Раніші чи пізніші видання мало чим відрізняються, бо вірменський Жамаґірк не змінювався від приблизно кінця XVI століття, можливо, невеликі зміни були впроваджені за часів католікоса Симеона Єреванці (1710-1780). Наразі ще не маю скану самого видання 1902 року, матиму – тут викладу.
Тут знайдений на просторому Павутинні текст Жамаґірка, тут іще краще видання з Ечміадзіну 2016 року.
Звісно, великою поміччю були таблички. зроблені в нью-йоркській вірменській духовній семінарії св. Нерсеса (під керівництвом її ректора, а тепер єпископа Данієля Фіндікяна). Ці таблички я значно розширив і дав набагато більше деталей, звірив порядок усіх псалмодій (зокрема й стихів у псалмах), в багатьох місцях додав коментар щодо вжитку тієї чи іншої частини та український переклад окремих частин.
Англо-вірменомовні таблички від семінарії св. Нерсеса:
3-й, 6-й, 9-й часи (без Обідниці, вона є в моїй табличці)
А тут Жамаґірк із усіма піснеспівами. поставленими під ноти (в західноєвропейській п’ятилінійній нотації), чудове видання, адже не менш важливо від «що» молитвословимо, є «як» ми це робимо.
Додаткові матеріали від о. Василія:
Rituale Armenorum, оксфордське видання 1902 року;
Breviarium Armenium, латиномовне, 1908 року, видання венеційських мхітаристів;
The Book of Hours or The Order of Common Prayers of The Armenian Apostolic Orthodox Church, Evanston, Illinois 1964.
МОЇ ПРИНАГІДНІ НОТАТКИ ДО ПРЕЗЕНТАЦІЇ:
Часослов - Жамаґірк. Від жам – час і ґірк – книга; «книга часів».
Ми говоримо: богослужіння добового кола або просто служба. Вірмени натомість мають гарний термін: жамеркутюн. Від жам - час і єрґ - пісня; «часопісня, часоспів». Термін добрий зокрема тим, що Євхаристійну Літургію не можна назвати жамеркутюном, це слово асоціюється тільки з богослужіннями добового кола.
Евхологійні тексти Часослова поділяються на три основні типи, що відрізняються тематикою, способом виконання і тим, хто їх виконує під час богослужіння.
КАРОЗ – дослівно «проголошення», в англійських перекладах Данієля Фіндікяна – proclamation. Те саме слово означає також просто «проповідь». Карози виголошуються тільки дияконами. Переважно вони виглядають як довге прошення, часом попереджене словами «Ще і ще в мирі Господеві помолімся». Можуть бути доволі довгими. Не завжди, але часто після першого довгого прошення слідує ряд коротких, і тут карози стають доволі подібними до візантійських єктеній. Деякі карози виконуються на спеціально розписані дуже величні мелодії, відповіді лику теж особливо величні. Так є в кінці недільної утрені, на богоявлінському Водосвятті та в багатьох інших випадках. Можна обережно припустити, що структура карозів-«проповідей» дійсно вказує на виростання єктеній зі свого роду спільнотних проповідей-молінь.
АГОТК - дослівно «молитва», від дієслова аготель - молитися, молити. Її виголошує молодший за віком та ранґом ієрей. Дуже часто серед цієї молитви вставляються цезури:
Священик: Мир усім!
Лик: І з духом твоїм.
Священик: Богові поклонімся!
Лик: Перед Тобою, Господи.
Відтак слідує друга частина молитви.
МАГТАНК – «усильна молитва», «благання», від магтель - благати, умоляти. Данієль Фіндікян англійською перекладає як acclamation. Магтанк переважно завершає певний блок псалмів, піснеспівів та карозів. Тому її виконує завжди старший за віком та ранґом священик. Наприклад, якщо в церкві є одружений священик та ієромонах, то перший виголошуватиме аготки, другий - магтанки.
Яка є в наші дні ситуація з богослужіннями добового кола у Вірменській Апостольській Церкві? Вони аж ніяк не занепали, їх служать, «євхаристійна монокультура» тут не запанувала.
Пересічний вірменський диякон та священик знає незрівнянно більше мелодій для різних оказій (різного типу піснеспівів, часом дуже складних і вишуканих), ніж це є тепер зазвичай у УГКЦ. Проте відбулася певна психологічна клерикалізація: Жамаґірк (Часослов) вважається суто молитвою духовенства і для духовенства. Вірні, якщо й приходять, зведені до рівня статистів. Можу засвідчити, що вірменські священнослужителі дуже вражаються, коли «неклерикальний» (тобто мирянський) хор виконує щось із Жамаґірка. О. Андреас Ішаханян, парох ВАЦ у Відні, був під глибоким враженням після того, як ми з хлопцями виконали в церкві св. Варвари на Постґассе кілька піснеспівів з Жамаґірка, і сказав мені: «Я все життя думав, що піснеспіви типу Люйс Зварт (= Світе тихий) - то суто для нас, для духовенства, що народ, хори, не знають їх». Так що наочним є парадокс: рівень знання/володіння Часословом серед вірм. духовенства набагато вищий, але втратилося розуміння, що це молитва всієї Церкви. Однак і тут є нюанси: у вірменському сп’юрку (діаспорі) ситуація з практикуванням Часослова як спільнотної молитви краща, ніж у самому Гайастані.
Додаткові матеріали від о. Василія:
Rituale Armenorum, оксфордське видання 1902 року;
Breviarium Armenium, латиномовне, 1908 року, видання венеційських мхітаристів;
The Book of Hours or The Order of Common Prayers of The Armenian Apostolic Orthodox Church, Evanston, Illinois 1964.
МОЇ ПРИНАГІДНІ НОТАТКИ ДО ПРЕЗЕНТАЦІЇ:
Часослов - Жамаґірк. Від жам – час і ґірк – книга; «книга часів».
Ми говоримо: богослужіння добового кола або просто служба. Вірмени натомість мають гарний термін: жамеркутюн. Від жам - час і єрґ - пісня; «часопісня, часоспів». Термін добрий зокрема тим, що Євхаристійну Літургію не можна назвати жамеркутюном, це слово асоціюється тільки з богослужіннями добового кола.
Евхологійні тексти Часослова поділяються на три основні типи, що відрізняються тематикою, способом виконання і тим, хто їх виконує під час богослужіння.
КАРОЗ – дослівно «проголошення», в англійських перекладах Данієля Фіндікяна – proclamation. Те саме слово означає також просто «проповідь». Карози виголошуються тільки дияконами. Переважно вони виглядають як довге прошення, часом попереджене словами «Ще і ще в мирі Господеві помолімся». Можуть бути доволі довгими. Не завжди, але часто після першого довгого прошення слідує ряд коротких, і тут карози стають доволі подібними до візантійських єктеній. Деякі карози виконуються на спеціально розписані дуже величні мелодії, відповіді лику теж особливо величні. Так є в кінці недільної утрені, на богоявлінському Водосвятті та в багатьох інших випадках. Можна обережно припустити, що структура карозів-«проповідей» дійсно вказує на виростання єктеній зі свого роду спільнотних проповідей-молінь.
АГОТК - дослівно «молитва», від дієслова аготель - молитися, молити. Її виголошує молодший за віком та ранґом ієрей. Дуже часто серед цієї молитви вставляються цезури:
Священик: Мир усім!
Лик: І з духом твоїм.
Священик: Богові поклонімся!
Лик: Перед Тобою, Господи.
Відтак слідує друга частина молитви.
МАГТАНК – «усильна молитва», «благання», від магтель - благати, умоляти. Данієль Фіндікян англійською перекладає як acclamation. Магтанк переважно завершає певний блок псалмів, піснеспівів та карозів. Тому її виконує завжди старший за віком та ранґом священик. Наприклад, якщо в церкві є одружений священик та ієромонах, то перший виголошуватиме аготки, другий - магтанки.
Яка є в наші дні ситуація з богослужіннями добового кола у Вірменській Апостольській Церкві? Вони аж ніяк не занепали, їх служать, «євхаристійна монокультура» тут не запанувала.
Пересічний вірменський диякон та священик знає незрівнянно більше мелодій для різних оказій (різного типу піснеспівів, часом дуже складних і вишуканих), ніж це є тепер зазвичай у УГКЦ. Проте відбулася певна психологічна клерикалізація: Жамаґірк (Часослов) вважається суто молитвою духовенства і для духовенства. Вірні, якщо й приходять, зведені до рівня статистів. Можу засвідчити, що вірменські священнослужителі дуже вражаються, коли «неклерикальний» (тобто мирянський) хор виконує щось із Жамаґірка. О. Андреас Ішаханян, парох ВАЦ у Відні, був під глибоким враженням після того, як ми з хлопцями виконали в церкві св. Варвари на Постґассе кілька піснеспівів з Жамаґірка, і сказав мені: «Я все життя думав, що піснеспіви типу Люйс Зварт (= Світе тихий) - то суто для нас, для духовенства, що народ, хори, не знають їх». Так що наочним є парадокс: рівень знання/володіння Часословом серед вірм. духовенства набагато вищий, але втратилося розуміння, що це молитва всієї Церкви. Однак і тут є нюанси: у вірменському сп’юрку (діаспорі) ситуація з практикуванням Часослова як спільнотної молитви краща, ніж у самому Гайастані.
