Показ дописів із міткою ЩОДЕННИК. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою ЩОДЕННИК. Показати всі дописи

четвер, 19 вересня 2024 р.

ЯРОСЛАВСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ-2024

Якраз рівно місяць тому був фестивальний понеділок. А закінчився фестиваль недільною Месою у домініканців 25 серпня. Мешкали ми з І. Ф. цього разу в Аббатстві сестер Бенедиктинок.

Звісно, в останні роки вже нема колишнього розмаху. Але любов учасників до цієї події залишається незмінною. Я запитав в угорця Ференца, чи існує такий подібний фестиваль в Угорщині. «Ні», – відповів він, – «нічого подібного не те що в Угорщині, але й у цілій Європі».

Гарні концерти: в понеділок 19 серпня у домініканців ансамбль Castelkorn; чудові хлопці Pulse Ensemble з Нідерландів (Аббатство) у четвер 22 серпня; румунський Byzantion у Колеґіаті в п’ятницю 23 серпня.

Майстер-класи були присвячені цього року місцевій паралітургійній Марійній музиці. Тобто пісням, зібраним ентузіастами довкола Ярослава. Я спочатку поставився до цього проєкту скептично, очевидно через давнє недолюблювання української паралітургійної пісні. Але – все змінила оркестра! Музиканти, багато з яких було з півночі Польщі, додали пісням дивовижного звучання. Часто – дуже візантійського, просто якогось східного.

Тут можна оглянути відео, які я робив на майстер-класах та найцікавіших концертах.

Тут є в PDFі книжечка з нотами пісень.



пʼятниця, 12 квітня 2024 р.

ТРИВАЄ ОНОВЛЕННЯ БЛОҐУ!

Дорогі друзі і послідовники!

Останні два роки для мене були дуже тяжкі. Втрата родини, війна. Матеріали, прив’язані до блоґу, я кілька разів був змушений переміщати на інші ґуґл-диски. Тільки тепер ситуація потроху стабілізується, тож я почав інтенсивно оновлювати блоґ, насамперед - воскрешати померлі лінки. І воскресив уже значну частину: всі лінки, що є в публікаціях, ожили. Натомість із закладок воскресив усі лінки в розділах ТРІОДЬ та ЛІТУРГІЯ. Скоро оновлю й усю решту. Всіх відвідувачів-читачів перепрошую за розчарування, за те, що впродовж доволі довгого часу зник доступ до матеріалів. Тепер уже не треба надсилати мені запити на ел. пошту. Думаю, до 20 квітня лінки в усіх закладках оновлю.

Відвідуйте, читайте, а головне – співайте Господеві!

P.S.: 15 квітня 2024 року – всі лінки оновлено, як у публікаціях, так і в сторінках-закладках.

пʼятниця, 6 січня 2023 р.

ВІРМЕНСЬКЕ ЙОРДАНСЬКЕ ВОДОСВЯТТЯ – ՋՐՕՐՀՆԵԱՑ 2023

Цього року був як молільник на двох вірменських Богоявлінських Літургіях – 5 січня ввечорі і сьогодні. Споглядати службу не в якості керівника хору теж по-своєму цікаво. Чуюся десь так як міністр у відставці. (Бо коли міністри йдуть у відставку? Тоді, коли не приймають політику нового уряду. Однак, коли уряд змінюється, можуть же і повернутися.) Все-таки це чудовий обряд! Звісно, візантійське Йорданське Водосвяття я теж дуже люблю. Однак у вірменському є така магія, такі урочисті моменти – як оце «Амен. Алелуя» та шаракан «Ар'ак'ело аг'авнво», – які закарбовуються в серці назавжди.

вівторок, 3 січня 2023 р.

БОГ РОЖДАЄСЬ – МІЦЬ КВОЛІЄ. КОЛЯДА ФРАНЦІШКА КАРПІНСЬКОГО (1741-1825)

Першу строфу цієї улюбленої польської коляди я переклав ще десь між 2000 та 2005 роком, коли працював над перекладом «Історії польської літератури» Чеслава Мілоша. Тоді я поставив собі за завдання всі цитати віршів передавати зі збереженням ритміки (а часом навіть і рими) первотвору.

Мілош пише: «Ця колядка, по суті, носить відбиток єзуїтської освіти Карпінського, а її характерними рисами є такі часті в період бароко та в середньовіччі парадоксальні зіставлення протилежностей». Однак такі зіставлення є ще більш характерними для візантійської – і взагалі східнохристиянської – літургійної поезії. Зокрема для стихир великих свят церковного року. Едуард Бердник зауважив кондакарну структуру цього твору – кожна строфа закінчується фразою «A Słowo ciałem się stało i mieszkało między nami» – в моєму перекладі «Слово нині Плоттю стало й оселилося між нами» (пряма цитата з Прологу Євангелія від Йоана 1:14). Можна було б сказати, що однакові, повторювані закінчення – взагалі щось типове для коляд, однак у цьому випадку вони, дійсно перегукуючись із древніми кондаками, виникають із тексту кожної строфи ніби неочевидно, за принципом контрапункту або фуги (у Романа Солодкоспівця так будується багато кондаків, зокрема про різанину вифлеємських младенців). З огляду на все сказане вище, коляда Карпінського постає доволі таємничим твором, як на XVIII сторіччя, епоху Просвітництва. Може, Карпінський надихався не тільки освітою в єзуїтів, а й візантійською традицією? Мілош пише, що він «народився на підгір’ї Карпат, на південь від Львова, де в XVII столітті квітла міщанська поезія». І де рясніло від українських церков! Звісно, це в мене лише гіпотеза-припущення, але перша строфа коляди так нагадує величну різдвяну стихиру, вона так яскраво парадоксалістична, що виникають підозри про такий вплив. (Питання, чи на самих єзуїтів не впливала візантійська традиція? Таких досліджень, здається, немає.)

понеділок, 2 січня 2023 р.

ОБИРАЮЧИ НЕДОСКОНАЛІСТЬ (з листа другові)

...Сам багато й інтенсивно думаю на ці теми [християнської моральности]. Весь останній рік, зі зрозумілих причин.

Утверджуюся в переконанні, що Церква-пастир занадто зосередилася на тому, щоб утримати овечок у кошарі. Втримати у послусі і строгій дисципліні. Всоте, втисячне не виходить – і все одно Церква не спроможна вийти за межі описаної Тішнером «замкненої моральности». А про моральність ситуативну годі й говорити – її Церква боїться як вогню. Хоч Сам Ісус часто давав приклади саме ситуативної моральности, особливо в притчах. Ставив у приклад те, що дражнило узвичаєний погляд на етику.

Поплатився. Воскрес. Заснував спільноту, яка мала б унутрішньо перемогти фарисейський етос «добропристойности», але з невеликим успіхом. Уже Павло відступає від Ісусового етичного парадоксалізму в бік античних уявлень про доброчесність. А потім культ чесноти перемагає в Церкві. Аж до сьогоднішнього дня. І культ героїчно-стоїчної чесноти. Типу (дуже-дуже перепрошую): всрамся, але нікого не згіршу. І Церква стає середовищем правильних людей, правильних, добре змонтованих сімей, доброго фасаду. Не спільнота грішників, що каються, а спільнота доброчесних парафіян. І саме доброчесність є джерелом зла в Церкві. Оцей фасад чесноти – страшне зло. Церква грішників була б не тільки чеснішою, але й елементарно милосерднішою.

Коли ти пізнав свій гріх, свою неміч, свою нездатність тримати планку героїчної доброчесности – ти глибше, співчутливіше ставитимешся до інших.

Тепер, власне тепер я відчуваю, що ліпше бути грішником, недосконалим. Я хотів бути «досконалим як Отець мій небесний». Я пишався тим, що маю гарну родину, ставив її іншим як приклад того, що це – можливо, можливо жити й свідчити (о, це улюблене високолетне поняттячко!). Але потім звалилася на мене вся ірраціональність зла. Не від якихось там москалів, з ними все ясно, а від найближчої людини, яка раптом усвідомила після 22 років подружжя, що «то був неправильний вибір». Людина, яка викладала основи віри в церковному закладі! Яка ще за два роки до розлучення писала мені привітання на день народження, сповнені любови, писала їх у Фейсбуці urbi et orbi...

Тепер я не хочу бути досконалим, мене відражує вся ця героїчно-стоїчна чеснота мучеників і преподобних (принаймні так, як вона подана в більшості агіографії).

Я хочу бути недосконалим. Мою недосконалість обрав Бог, коли воплочувався. Я хочу бути безсилим – Він був безсилим у вертепі і на хресті. Він терпів зраду найближчих, яку і я спізнав.

Я відкидаю досконалість, зате я приймаю милосердя і співчуття.

Не хочу бути досконалим, як мій Отець небесний. Бо тільки так зможу наближатися до Його милосердя.

неділя, 1 січня 2023 р.

ДЕ БУВ БОГ?

2022 рік був настільки тяжким, що я геть занедбав дописування сюди. І давно треба оновити лінки на різні файли; друзі, обіцяю, що впродовж найближчих тижнів зроблю це.

Рік був тяжким не тільки через війну, що розпочалася 24 лютого. В моєму випадку війну перекрило розлучення. Якого я абсолютно не хотів і не вважаю, що був його причиною. Та, з ким я прожив 22 роки, врешті зрозуміла, що з самого початку я був неправильним вибором... Отак символічно – а в таких подіях завше є символіка, або піднесена, або гірка – 5 жовтня 2000 року я зареєстрував шлюб, а 4 жовтня 2022 року суд його розірвав. Двадцять два роки як мінус один день.

Не хочу тут зосереджуватися на причинах, моїй позиції, спробах протидії і т. п. Але в найчорніші особистісні моменти я мав чимало претензій до Бога. Де Ти був? Чому не допоміг? Чому не втрутився, я ж Твій співець-слуга? Так, я недосконалий, мабуть, не найкращий чоловік, але чому саме я маю бути так покараний?

Звісно, звісно... все це звучить настільки ж патетично, наскільки й банально. Бо чого б то я не мав бути покараний? Чого б то я не мав постраждати? Та й що то за страждання порівняно з війною, зі стражданням десятків тисяч людей, що втрачають найближчих і все майно? Чи не виглядаю я перед Богом як вельми смішний самозакоханий тип у цій воєнній ситуації?

Сьогодні закумулювалася після довготривалих роздумів думка: якщо християнство в чомусь революційне, то саме у відповіді на такого типу питання. Бо з моменту, коли ми проголосили слідом за Павлом: «Всі ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал 3:27), настав «коперніканський переворот» у цих питаннях. Відтепер замість питати «Де був Бог?» ми мали б питати: «Де був я?» Замість «Де Ти був, коли хтось невинно страждав?» – «Де був я?» Якщо в Бога, в Його Логоса-Сина немає інших рук, крім наших, інших уст, крім наших, інших очей – крім моїх слабозорих! – всі питання про Богопокинутість не дуже мають сенс.

Це не означає ще одної причини для самобичування: ага, я не впорався з завданням, не був на висоті зодягнутости в Христа, от і поплатився. Ні. Просто Бог тільки Йому відомим парадоксом настільки усиновив людей і вчинив їх продовжувачами Свого діла, що коли те діло зазнає катастрофи, невдачі, то ми, Його співробітники, мусимо не каратися внутрішньо за неуспіх, а просто мати трохи власної Гетсиманії, власного Хреста...

...пасувало б мені тут, як східному християнинові, написати щось обов’язково про перемогу Пасхи. Але не зараз. Земля в нас іще занадто в зимі, ще нічого не проросло.

пʼятниця, 10 червня 2022 р.

ВІДДАННЯ ВОЗНЕСІННЯ

Сьогодні п’ятниця, віддання Вознесіння. Учора ввечорі і сьогодні до пополудня з відділом у брюховицькій Світлиці. Вечірнє святкування і денні збори. Вчора – мій аспірантський семінар на Хуторівці.

А рік тому саме 10 червня був перший день свята. Одного з моїх найулюбленіших. І ми з Трипіснцем та Галею були на Літургії у Вселенському Патріархаті. Фанар з його крутими вуличками, що пнуться вгору, спів псалтів у храмі, потім кавування у цьому чудесному місці. Майже завжди Вознесіння приносить мені якусь прекрасну повінь світла, крізь яку прозирає щось абсолютно найважливіше. То день, який уже трохи відкриває Рай.

Так бувало і раніше. Коли я років 10 чи 12 тому переконував тер Тадеоса робити у четвер Вознесіння повний Патараґ, і ми співали в майже порожньому храмі з радше випадковими захожанами, і прекрасно лунало «Гамбарцек', ішханк', ъздрунъс дзер і вер...» («Підніміте, князі, брами ваші» Пс 23:7). А потім, залиті сонцем, радістю, спокоєм, щонайглибшою дружбою, сиділи на вулиці з тер гайром в одній із близьких крапок, на Краківській.

І тіругі згадувала, що її дід звався Гамбарцум (– «Вознесіння»). І я відчував, як я щедро обдарований сьогодні.

середа, 25 травня 2022 р.

КОРСІКАНСЬКЕ KYRIE НА ВЕЛИКОДНІЙ МЕСІ 17 КВІТНЯ 2022

 За візантійським календарем то була Квітна Неділя, за григоріянським календарем – Неділя Пасхи. Такого доброго чоловічого складу в Розені я ще ніколи не мав: долучилися співці з православного Воскресенського Новоатонського монастиря. В суботу перед тим ми зробили лишень одну репетицію. Все це теж роблю з пам’яттю і в пам’ять про Роберта.




пʼятниця, 1 жовтня 2021 р.

ГРЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СЛУЖЕБНИК ЛІТУРГІЇ СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

 Надто, надто довго нічого сюди не писав. І от, 1 жовтня, минуло повне подій і праць літо, я маю що публікувати тут, але ніяк не дійдуть руки. А символічну дату – перше число – не хочеться пропускати, може, то в мені промовляє якийсь символізм-магізм.

Тут служебник для Літургії св. Йоана Золотоустого. Зробив його ще в 2008 р., здавалося б, простягни руку, це було лишень учора... Грецький текст зіскановано з ґроттаферратського видання 1950 року (там є всі три Літургії і ще багато чого іншого). Український текст – за т. зв. перекладом Патріарха Йосифа (Сліпого), однак з багатьма невеликими змінами. Бо я намагався узгодити дзеркальні сторінки, тобто щоб український текст максимально віддзеркалював грецький.

Ось PDF-файл.



вівторок, 15 червня 2021 р.

П’ЯТЬ ДНІВ У КОНСТАНТИНОПОЛІ: ВІВТОРОК-НЕДІЛЯ 8-13 ЧЕРВНЯ 2021

Прорватися крізь карантин і безвиїзність – чудово. «Трипіснець» відзначив свою діяльність. Чи то десятиріччя закінчення праці над Страсною і Світлою седмицями, чи просто сам процес. Тарас Тимо став Одіссеєм, бо попередньо вже протоптав стежки у Полісі. Максим Тимо набирався нової внутрішньої музики, о. Василій Рудейко, крім візантійських слідів, подивляв саме місто: вулиці, будинки, атмосферу, базари, людей, котів і всі інші феномени. Те саме стосується і нас із Галею, для нас то була нагода нарешті кудись виїхати лише вдвох.

[Тут фото, які зробив Максим Тимо.]

9 червня, середа, віддання Пасхи

Живемо в милому готельчику за сто метрів від Святої Софії. Туди ж одразу й пішли. Опівночі! Бо ставши мечеттю, Софія відкрита цілу добу.

Дивовижне і неочікуване для мене почуття затишку в Старому Місті. Архітектура ХІХ століття дуже м’яка тут, немовби запрошує своїми пропорціями.



понеділок, 3 травня 2021 р.

ПАСХА-2021: ВТОМА І МОГУТНІСТЬ

Велично, прекрасно пройшла нічна пасхальна служба, задля якої я цього року поклав чимало зусиль, мобілізував друзів, зробив збірник піснеспівів.

Дивовижне відчуття благої, блаженної, правильної втоми, коли я повернувся додому після 4.00 ранку і заліз до ліжка. То, мабуть, особливий рід літургійної втоми. І є щось у ній дуже потрібне. Так, ніби втома стає винагородою. Втома – винагородою? Черговий церковний парадокс.

Ще одне спостереження: чому потрібен могутній, величний спів. Якимсь таємничим чином він віддзеркалює могутність Бога. І, звісно, вводить у співдію з Ним, виражає цю співдію. Ad maiorem Dei gloriam, говорять латинники. Але це мусить мати ще й таке значення: Господь хоче, щоб саме ми явили Його могутність, Його діло. Божа могутність не засвідчиться у світі, якщо ми не заспіваємо могутньо.

Звісно, в Церкві йдеться не тільки про співочий вияв цієї могутности. Але я пишу з моєї дзвіниці. В Церкві треба співати «з силою», «з владою» не задля більшої церемонійної пишноти, а щоб засвідчити, в якого могутнього Господа ми віримо. І щоб засвідчити, як Він через нас, грішних і немічних, зникомих та ефемерних істот, дає відчути Свою могутню присутність.

вівторок, 20 квітня 2021 р.

ТЕР ТАДЕОС. СВІТЛО В ХОЛОДНИХ МУРАХ

Сьогодні 20 років від тієї неділі 2001 року, коли я вперше потрапив – майже випадково, хоч насправді за певним вишнім Промислом – до Вірменки. І познайомився зі щойно прибулим настоятелем, о. Тадеосом Ґеворґяном. Собор щойно відкрили, священик щойно прибув, усе було вперше. Не хочеться писати про отця Тадеоса, мого дорогого й сердечно рідного друга, в минулому часі, адже він, Богу дякувати, цілком живий і здоровий, тепер служить в Іспанії. В минулому часі залишився наш спільний, унікальний львівський досвід співслужіння, збудованого на глибокій спорідненості душ, на безлічі спільних точок перетину, на спільних уподобаннях у дуже різних царинах. Але, попри відстань, вірю також у наше майбутнє. Коли скінчиться пандемія, не зможу надто часто вибиратися до Іспанії, однак кожна наступна зустріч буде відтепер на вагу золота.

Отець Тадеос перший свій Патараґ відслужив тоді, 20 квітня 2001 року. То була т. зв. Зелена Неділя за вірменським літургійним календарем, наступна після неділі Томи. Неділя містичного Храму, збудованого в земній реальності (Ашхаргаматран). В цю неділю читається соборне послання апостола Петра, той уривок про царське священство (2:1-10), про те, щоб ми зробилися живим камінням у творенні Церкви-спільноти. На цю тему й була перша проповідь отця.


Останній Патараґ о. Тадеос відслужив 6 жовтня 2019 року. Отже, понад 18 років – дуже щедро вділив мені Господь цього неймовірного досвіду! Поки це тривало, воно здавалося нескінченним. А потім, хоч як мені цього не хотілося, скінчилося. Мабуть, розуміючи, що різкий кінець був би нестерпним, Господь дозував його: помер єпископ Ґріґоріс Буніатян (7 березня 2015), потім виїхала на інший бік земної кулі Люсіне, потім від липня 2018 до початку жовтня 2019 отець іще час від часу служив напереміну з новим настоятелем (котрий довго у Львові не затримався).

Про цей час, що вмістився між моїм 31 та 51 роком, можна написати книжку. Дякую, дякую, дякую за нього Богові. Це дійсно Божественний, прещедрий дар.

То було відчуття творення Церкви, коли всі ми, хто починав хор, аж ніяк не були статистами (прийшли – відспівали – пішли). Всі ми глибинно відчували, що від нас залежить не тільки краса співу, а сама Церква. То була містика, поєднана з цілком звичайною щоденністю, дружбою, посиденьками, жартами, виїздами, пікніками. Тобто ми жили на всіх рівнях цієї містичної Гори, раз-у-раз, реґулярно і натхненно, піднімаючись на вершину – недільний Патараґ.

Таке відчуття співпричетности до творення Церкви буває дуже рідко. Адже переважно потрапляєш у вже вибудувані перед тобою реалії, в правила, більш чи менш дивні обмеження та «канони». Беру це слово в лапки, бо переважно йдеться про чиюсь вузькість, малоосвіченість, обмеженість, яка підноситься як свята і давня традиція. Мова не про справді важливі канони Церкви. За часів о. Тадеоса наголос завжди ставився на головне, на найважливіше у християнстві. Тому ми так довго могли робити те, що робили. Він часто мені заперечує, кажучи, що тільки дав перший поштовх, а хор далі творили ми самі. Ніби й так, але чи можливо було б щось творити без атмосфери любови, дружби, польоту – цю атмосферу завжди створює довкола себе о. Тадеос, я впевнений, що тепер він приніс її до Іспанії.


Ми провели день 21 квітня 2001 року майже весь разом. Почалося з храму, потім я показував отцеві Львів, у кінці дня чаювали, отець грав на ґітарі мотиви, схожі – так! – на іспанські. Коли я повернувся додому, то сказав дружині: «У цього чоловіка справді Христос живе всередині, він носить Його в собі, а не бере й відкладає, як рюкзачок». Дуже високо сказав? За 20 років ми в тісній дружбі пізнали і всі недоліки один одного, слабості й урази. Але під тими словами з-перед двадцяти років я можу твердо підписатися і сьогодні. Многая літа, дорогий отче! Многая літа нашій дружбі і співтворчості! Вам і нам велика благовість!

середа, 12 серпня 2020 р.

БОГОПЛІДНА

Перекладаючи т. зв. Мале Водосвяття, придумав новий поетично-богословський термін. Натрапив на Θεοκυῆτορ: цсл мова перекладає його так само, як і Θεογεννῆτορ – «Богородительница». Але зважаючи на те, що κύημα перекладається як «плід лона», «зародок», мені прийшло гарне нове слово – БОГОПЛІДНА. Щоб не повторювати раз-у-раз «Богородительку». Звісно, ніби трохи ризиковано. Але якщо вдуматися в слово «Богородиця», то в ньому теж можна побачити небезпечні відтінки. Третій Вселенський собор не дасть збрехати... Ну, і звісно, про Білорусь переживаю.

неділя, 9 серпня 2020 р.

РІК У НОВОМУ ДОМІ

Забув зафіксувати, що 1 серпня минув рік, відколи ми живемо в новому домі. Тобто, якщо зовсім точно, я почав тут ночувати ще в тракті перевезень/переселень з ночі на 1 серпня 2019 р. Тоді поїзди ще будили і, здавалося, протинали саму свідомість уночі. Але через рік я з ними здружився. Думаю над усякою символікою, типу: 40 років я прожив у помешканні неподалік летовища, під розігрів аеромоторів перед злетом. Тепер поїзди. Чи се означає, що лет закінчився і тепер мій рух уповільнюється? Однак – істинний львівський дім, ще з-перед ІІ Світової війни, зі своєю таємницею, зі скрипучими сходами, з духами... Трохи як у «Тонарі-но Тоторо» Хаяо Міядзакі.



субота, 1 серпня 2020 р.

ԱՐԵՒՆ ԻՋԱՎ ՍԱՐԻ ԳԼԽՈՒՆ

Двоголосна обробка Комітаса. ...А зараз уже насправді доходить пів на другу ночі, тобто настало 2 серпня. Однак мені хотілося, щоб ця публікація числилася за 1-м. Пів дня я стратив на суто технічну мороку з Finale: намагався зробити два незалежні нотоносці в спільній системі. Мусів цього добитися, щоб не мучило почуття недоконаности – справи, дня, зацвяшки.

Цю прекрасну сумовиту пісню викладаю в PDF-і ось тут. А нижче можна послухати, як її виконує хор Гарутюна Топікяна. Років зо 15 тому, коли в мережі знайти якісь вірменські композиції було не так завиграшки легко, як тепер, ах, як я заслуховувався цим хором!

четвер, 23 липня 2020 р.

«ЛІТЕРА ДУХА». ЦИКЛ 15 ВІДЕОРОЗМОВ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ-2020

Первісна ідея була Галина (з наголосом на перше «а»): зробити мені подарунок на 50-річчя у вигляді циклу розмов зі мною. Однак справа не клеїлася, допоки карантин не посприяв тому, що різні духовно-пасторальні акції наш відділ мусив перенести в Нет. Спершу о. Ігор Пецюх до кінця травня вів щоденні НЕБОгословські розмови, відтак ми воскресили первісну ювілейну ідею в дещо зміненому форматі. Ми обоє не до кінця задоволені якістю цих розмов. Я до певної міри себе цензурував, оскільки це йшло від Духовно-Пасторального відділу, тож певні різкіші висловлювання приберігаю для інших нагод. Але й багато вартісного там є.

Тут усі 15 розмов.

середа, 22 липня 2020 р.

ХЕРУВИМСЬКА ВСЕДНЕВНА. ГЛАС 5. НАСЛІДУВАННЯ ПЕТРА ЛАМПАДАРІЯ ПЕЛОПОННЕСЬКОГО ТА АТАНАСІЯ РИЛЬСЬКОГО

«Вседневна» – тобто для повсякденних Літургій. Протягом тижня, поза святами. Однак мій учорашній досвід показує, що для абсолютної більшости греко-католицького духовенства то задовга Херувимська, тим паче для буднів. З православним духовенством іще не перевіряв, але підозрюю, що ситуація буде не надто краща. Але годі про сумне.

Поступово наповнюю псалтікі-піснеспівами церковнослов’янську Божественну Літургію. Ця Херувимська хай буде символічним початком, хоч насправді я вже багато років цим займаюся. Викладаю тут Херувимську саме п’ятого гласу з огляду на глас тижня, який тепер (за старим стилем) є на черзі. Наступного тижня викладу 6 гласу.

Транскрибую в п’ятилінійну нотацію згідно зі способами, розробленими в американському православному монастирі св. Антонія, Арізона. Ось їхній прекрасний музичний сайт, з якого я черпаю ноти і натхнення для власної роботи з 2005 року.


Нижче виконання Ніколи Антонова (Болгарія) з невмами:


А тут фото з монастиря св. Антонія в Арізоні:











неділя, 17 травня 2020 р.

ОГЛЯД ВІРМЕНСЬКОГО ЖАМАҐІРКА (ЧАСОСЛОВА) НА ОСНОВІ ВАГАРШАПАТСЬКОГО ВИДАННЯ 1902 РОКУ

Працював над цим оглядом структури вірменського Жамаґіріа (Часослова) від суботи 9 травня, зробив презентацію в о. д-ра Василія Рудейка в середу 13 травня (онлайн), а ще два богослужіння – Час Миру і Час Спочинку – докінчив допіру в четвер 14 травня.

За основу взяв видання 1902 року. Раніші чи пізніші видання мало чим відрізняються, бо вірменський Жамаґірк не змінювався від приблизно кінця XVI століття, можливо, невеликі зміни були впроваджені за часів католікоса Симеона Єреванці (1710-1780). Наразі ще не маю скану самого видання 1902 року, матиму – тут викладу.

Тут знайдений на просторому Павутинні текст Жамаґірка, тут іще краще видання з Ечміадзіну 2016 року.

Мій огляд структури: doc-файл, pdf-файл.

Звісно, великою поміччю були таблички. зроблені в нью-йоркській вірменській духовній семінарії св. Нерсеса (під керівництвом її ректора, а тепер єпископа Данієля Фіндікяна). Ці таблички я значно розширив і дав набагато більше деталей, звірив порядок усіх псалмодій (зокрема й стихів у псалмах), в багатьох місцях додав коментар щодо вжитку тієї чи іншої частини та український переклад окремих частин.

Англо-вірменомовні таблички від семінарії св. Нерсеса:

3-й, 6-й, 9-й часи (без Обідниці, вона є в моїй табличці)

А тут Жамаґірк із усіма піснеспівами. поставленими під ноти (в західноєвропейській п’ятилінійній нотації), чудове видання, адже не менш важливо від «що» молитвословимо, є «як» ми це робимо.

Додаткові матеріали від о. Василія:

Rituale Armenorum, оксфордське видання 1902 року;
Breviarium Armenium, латиномовне, 1908 року, видання венеційських мхітаристів;
The Book of Hours or The Order of Common Prayers of The Armenian Apostolic Orthodox Church, Evanston, Illinois 1964.

МОЇ ПРИНАГІДНІ НОТАТКИ ДО ПРЕЗЕНТАЦІЇ:

Часослов - Жамаґірк. Від жам – час і ґірк – книга; «книга часів».
Ми говоримо: богослужіння добового кола або просто служба. Вірмени натомість мають гарний термін: жамеркутюн. Від жам - час і єрґ - пісня; «часопісня, часоспів». Термін добрий зокрема тим, що Євхаристійну Літургію не можна назвати жамеркутюном, це слово асоціюється тільки з богослужіннями добового кола.

Евхологійні тексти Часослова поділяються на три основні типи, що відрізняються тематикою, способом виконання і тим, хто їх виконує під час богослужіння.

КАРОЗ – дослівно «проголошення», в англійських перекладах Данієля Фіндікяна – proclamation. Те саме слово означає також просто «проповідь». Карози виголошуються тільки дияконами. Переважно вони виглядають як довге прошення, часом попереджене словами «Ще і ще в мирі Господеві помолімся». Можуть бути доволі довгими. Не завжди, але часто після першого довгого прошення слідує ряд коротких, і тут карози стають доволі подібними до візантійських єктеній. Деякі карози виконуються на спеціально розписані дуже величні мелодії, відповіді лику теж особливо величні. Так є в кінці недільної утрені, на богоявлінському Водосвятті та в багатьох інших випадках. Можна обережно припустити, що структура карозів-«проповідей» дійсно вказує на виростання єктеній зі свого роду спільнотних проповідей-молінь.

АГОТК - дослівно «молитва», від дієслова аготель - молитися, молити. Її виголошує молодший за віком та ранґом ієрей. Дуже часто серед цієї молитви вставляються цезури:
Священик: Мир усім!
Лик: І з духом твоїм.
Священик: Богові поклонімся! 
Лик: Перед Тобою, Господи.
Відтак слідує друга частина молитви.

МАГТАНК – «усильна молитва», «благання», від магтель - благати, умоляти. Данієль Фіндікян англійською перекладає як acclamation. Магтанк переважно завершає певний блок псалмів, піснеспівів та карозів. Тому її виконує завжди старший за віком та ранґом священик. Наприклад, якщо в церкві є одружений священик та ієромонах, то перший виголошуватиме аготки, другий - магтанки.

Яка є в наші дні ситуація з богослужіннями добового кола у Вірменській Апостольській Церкві? Вони аж ніяк не занепали, їх служать, «євхаристійна монокультура» тут не запанувала.
Пересічний вірменський диякон та священик знає незрівнянно більше мелодій для різних оказій (різного типу піснеспівів, часом дуже складних і вишуканих), ніж це є тепер зазвичай у УГКЦ. Проте відбулася певна психологічна клерикалізація: Жамаґірк (Часослов) вважається суто молитвою духовенства і для духовенства. Вірні, якщо й приходять, зведені до рівня статистів. Можу засвідчити, що вірменські священнослужителі дуже вражаються, коли «неклерикальний» (тобто мирянський) хор виконує щось із Жамаґірка. О. Андреас Ішаханян, парох ВАЦ у Відні, був під глибоким враженням після того, як ми з хлопцями виконали в церкві св. Варвари на Постґассе кілька піснеспівів з Жамаґірка, і сказав мені: «Я все життя думав, що піснеспіви типу Люйс Зварт (= Світе тихий) - то суто для нас, для духовенства, що народ, хори, не знають їх». Так що наочним є парадокс: рівень знання/володіння Часословом серед вірм. духовенства набагато вищий, але втратилося розуміння, що це молитва всієї Церкви. Однак і тут є нюанси: у вірменському сп’юрку (діаспорі) ситуація з практикуванням Часослова як спільнотної молитви краща, ніж у самому Гайастані.

пʼятниця, 1 травня 2020 р.

ВИРИНУВШИ ПО ТОЙ БІК ПАСХИ

Цілий місяць так і не знайшов часу щось сюди записати. Зрештою, виправданням було багато роботи, багато богослужінь, Страсна та Світла Седмиці. Найулюбленіший час року, але сумовитий через увесь цей карантин. Хоча б символічно пишу сьогодні. Працюю над адаптацією візантійських (псалтикійних) піснеспівів Пасхи до нашого українського перекладу та до п’ятилінійної нотації. Але виставлю тут не скоро. Ходимо в прекрасний і гостинний «Дім Серця». Сьогодні була натхненна утреня та Літургія: свщм. Климентія (Шептицького). А в кінці дня вірменська репетиція, з якої недавно повернулися з Гальшкою. Чудовий травневий дощик, майже порожній Львів... Звісно, передивився купу фільмів. Ну, хоч би кілька слів про один з них: дивлюся вибрані серії старого «Театру Рея Бредбері». Надихнула серія Here There Be Tygers. Наївна, зворушлива, але в усьому цьому – дуже глибока і правильна ідея. Перегукується з «Переландрою» Льюїса. Також асоціюється з монашою апофтегмою: «Які думки твої, таке й життя твоє». Ось тут ця серія (42-га). А тут увесь серіал DVDRip (щоправда, тільки з однією російською доріжкою).

середа, 1 квітня 2020 р.

КОЛИ ВСЕ НЕДОСТУПНО, А КАМБРІЯ ЩЕ БАЖАНІША

Це перше квітня збіглося з середою п’ятої седмиці Великого Посту. А також це середина другого тижня карантину, який ввійшов у силу 16 березня. Коли він нарешті знесиліє? Можливо, після Пасхи, але це дуууже оптимістичний прогноз. Ця закритість може тривати і до кінця травня. В карантині є й позитиви. Менше тратимо грошей. Більше перебуваємо з дітьми. Однак через щоденні трансляції богослужінь з бетонної Софії я практично щодня проводжу багато часу на роботі. Сьогодні після Великого Канону, який ми співали три з половиною години, о. Лука говорив про невідоме майбутнє після оцього теперішнього «перезавантаження всього світу». ...А тим часом я знов собі віртуально проїдуся по Камбрії, якщо вже невідомо, чи коли-небудь потраплю туди, так би мовити, плотськи.