В останні роки ми восени довго чекали повернення тер гайра Тадеоса з теплих країв. Два роки тому його не було особливо довго. А коли він нарешті повернувся, звісно ж, одразу мені зателефонував, звісно ж, того ж вечора ми зустрілися в затишній квартирці на проспекті Свободи. Тоді він і звернув мені увагу на цей концерт, а я одразу захопився. Ґріша Асатрян є внуком одного зі стовпів рабізу в Вірменії, вже покійного Арама Асатряна (1953-2006). Тим не менше, внук не пішов слідами діда. Ґріша вирішив стати виконавцем традиційної вірменської народної та авторської пісні, але не рабізу. Сам термін «рабіз» виник приблизно в 1960-х роках у совєтській Вірменії й означає всього-навсього «рабочее искусство». З «рабочим» хай не буде хибних асоціацій, бо насправді рабіз – це ресторанна й весільна музика з дуже сильним турецьким впливом, можна сказати, турецька попса вірменською мовою. Так от, Ґріша – символ поступового переходу вірменської музики на вищий рівень, символ її повернення до власних коренів. Неймовірний талант. Крім народних пісень, міських романсів, він чудово виконує складнющі, витончено-мелізматичні ашугські твори (Саят-Нова, Ашуг Ашот, Ашуг Джіван та ін.) Два роки насолоджуюся цим концертом, цим звучанням оркестри народних інструментів. ...А тим часом тер Тадеос відлетів від нас у зовсім довгий ирій. Хай йому там буде гарно, радісно і спокійно. Тим часом ми час від часу дивитимемося концерт.
Немає коментарів:
Дописати коментар