Сьогодні п’ятниця, віддання Вознесіння. Учора ввечорі і сьогодні до пополудня з відділом у брюховицькій Світлиці. Вечірнє святкування і денні збори. Вчора – мій аспірантський семінар на Хуторівці.
А рік тому саме 10 червня був перший день свята. Одного з моїх найулюбленіших. І ми з Трипіснцем та Галею були на Літургії у Вселенському Патріархаті. Фанар з його крутими вуличками, що пнуться вгору, спів псалтів у храмі, потім кавування у цьому чудесному місці. Майже завжди Вознесіння приносить мені якусь прекрасну повінь світла, крізь яку прозирає щось абсолютно найважливіше. То день, який уже трохи відкриває Рай.
Так бувало і раніше. Коли я років 10 чи 12 тому переконував тер Тадеоса робити у четвер Вознесіння повний Патараґ, і ми співали в майже порожньому храмі з радше випадковими захожанами, і прекрасно лунало «Гамбарцек', ішханк', ъздрунъс дзер і вер...» («Підніміте, князі, брами ваші» Пс 23:7). А потім, залиті сонцем, радістю, спокоєм, щонайглибшою дружбою, сиділи на вулиці з тер гайром в одній із близьких крапок, на Краківській.
І тіругі згадувала, що її дід звався Гамбарцум (– «Вознесіння»). І я відчував, як я щедро обдарований сьогодні.
