TOM WAITS

[Цей текст я написав 21 квітня 2005 року як першу частину рецензії на книжку Юрія Кирика.]

У справжнього меломана, що з дитинства слухає найрізноманітнішу музику і тому так чи інак відчуває всюдиприсутність поп-культури, раніше чи пізніше настає такий момент, коли попсова солодкавість стає для вуха вже геть незносною. І хочеться очиститися від FM-івської м’язги у вухах, припасти до зовсім іншого джерела. Звісно, чудовий лік на се – класика або добрий джез. Однак до мене зі спасінням поспішив Том Уейтс. Уперше я почув його – і пережив потрясіння – ще за касетної епохи, до домінації CD. Роман Чайка записав мені альбом Frank’s Wild Years…

Відтоді Том Уейтс (тепер я, натурально, маю всі його альбоми) став для мене одним із духовних учителів. Необхідним каменем формування світогляду. Я зрозумів, що після знайомства з піснями та композиціями сього «зварйованого» музичного провокатора моє християнство стало зрілішим, живішим, почало скидати з себе осугу ідеологічности. Тільки треба не боятися слухати. Не боятися сходити в ті глибини, куди тягне вас сей хрипкий – і при тому подивугідно благий – голос,

down in the hole…

Але в чому ж, урешті-решт, його сила? Він ламає всі усталені стереотипи звучання, йде програмово всупереч мейнстрімові, робить музику (чудову!) з начебто геть непридатного матеріялу, з антимузики – але чи мало аванґардистів, пощо його виділяти? Він співає хрипким, «пияцьким» голосом – та чи ж мало таких співаків? Він опоетизовує суспільний марґінес, створює про нього автентично екзистенціяльні тексти – проте на сьому стоїть важлива частина того ж таки мейнстріму, зокрема рок-культури.

Всі перелічені вище чинники вже виділяють Уейтса. Проте справді великим його робить – християнство. Сам він зізнавався, що на нього колосальний вплив справили вуличні нью-йоркські оркестри Армії Спасіння. З їхньої часто гучно-недоладної, але такої натхненно-керигматичної музики Том Уейтс зробив велике мистецтво.

Він може оспівувати – переповідати, творячи нескінченний епос, історії – бездомних, алкоголіків, проституток, невдах-лузерів, напівталановитих мистців, самотніх матерів, не годних зв’язати кінці з кінцями й оплатити всі bills; але се завжди буде християнський голос. Уейтс парадоксально, нераз іронічно й із примруженим оком – і водночас дуже серйозно – показує, куди приходить Христос. Наважмося подумати і сказати більше: не вельми чутний, а часто й зовсім придушений в офіційних Церквах-інституціях, євангельський поклик – через музику Уейтса – долинає до нас із якихось немислимих бомжівських гніздищ, покинутих промислових об’єктів, стрихів і пивниць, притулків і в’язниць, з-під Бруклінського мосту, крізь каналізаційні і вентиляційні ґратки, в портовому досвітньому повітрі і в прокуреному пізньовечірньому барі, у п’ятихвилинній сповіді таксиста і у вереску сурм Salvation Army.

If you walk with Jesus

He’s gonna save your soul

You gotta keep the devil

Way down in the hole

God's Away On Business

Jesus Gonna Be Here

Hold On

I´ll be gone