Прочитавши «Смерть Ахіллеса» Акуніна: одне з найкращих концепційно-літературних втілень Інь і Ян. Звісно, воно лежить на поверхні: перша частина, «Фандорін», описує дії позитивного персонажа – темноволосого і темноокого, друга частина, «Ахімас», описує біловолосого і прозороокого злочинця. Ахімас Вельде описаний премайстерно – до нього не виникає ненависти, в кінці виникає навіть співчуття. Хоч, може, то тільки я такий. Грань між обома – Фандоріним і Ахімасом – вельми тонка. Стежачи за множенням Ахімасових жертв (він же ж найманий кілер), не те що жахаєшся, а раптом розумієш, що Фандорін, добрий і благородний, залишив таку ж кількість трупів... Ну так, так, це романи для простолюду, змалювання східного світогляду для простолюду. Але тим і хороші Акунінські детективи: це спроба викласти-донести до пересічного читача певні важливі культурно-історично-релігійно-політичні феномени в палітурці закрученого криміналу. В цьому Чхартішвілі учень або однолінієць Умберто Еко – та перший написав більше.
Немає коментарів:
Дописати коментар