ДЕ БУВ БОГ?

2022 рік був настільки тяжким, що я геть занедбав дописування сюди. І давно треба оновити лінки на різні файли; друзі, обіцяю, що впродовж найближчих тижнів зроблю це.

Рік був тяжким не тільки через війну, що розпочалася 24 лютого. В моєму випадку війну перекрило розлучення. Якого я абсолютно не хотів і не вважаю, що був його причиною. Та, з ким я прожив 22 роки, врешті зрозуміла, що з самого початку я був неправильним вибором... Отак символічно – а в таких подіях завше є символіка, або піднесена, або гірка – 5 жовтня 2000 року я зареєстрував шлюб, а 4 жовтня 2022 року суд його розірвав. Двадцять два роки як мінус один день.

Не хочу тут зосереджуватися на причинах, моїй позиції, спробах протидії і т. п. Але в найчорніші особистісні моменти я мав чимало претензій до Бога. Де Ти був? Чому не допоміг? Чому не втрутився, я ж Твій співець-слуга? Так, я недосконалий, мабуть, не найкращий чоловік, але чому саме я маю бути так покараний?

Звісно, звісно... все це звучить настільки ж патетично, наскільки й банально. Бо чого б то я не мав бути покараний? Чого б то я не мав постраждати? Та й що то за страждання порівняно з війною, зі стражданням десятків тисяч людей, що втрачають найближчих і все майно? Чи не виглядаю я перед Богом як вельми смішний самозакоханий тип у цій воєнній ситуації?

Сьогодні закумулювалася після довготривалих роздумів думка: якщо християнство в чомусь революційне, то саме у відповіді на такого типу питання. Бо з моменту, коли ми проголосили слідом за Павлом: «Всі ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал 3:27), настав «коперніканський переворот» у цих питаннях. Відтепер замість питати «Де був Бог?» ми мали б питати: «Де був я?» Замість «Де Ти був, коли хтось невинно страждав?» – «Де був я?» Якщо в Бога, в Його Логоса-Сина немає інших рук, крім наших, інших уст, крім наших, інших очей – крім моїх слабозорих! – всі питання про Богопокинутість не дуже мають сенс.

Це не означає ще одної причини для самобичування: ага, я не впорався з завданням, не був на висоті зодягнутости в Христа, от і поплатився. Ні. Просто Бог тільки Йому відомим парадоксом настільки усиновив людей і вчинив їх продовжувачами Свого діла, що коли те діло зазнає катастрофи, невдачі, то ми, Його співробітники, мусимо не каратися внутрішньо за неуспіх, а просто мати трохи власної Гетсиманії, власного Хреста...

...пасувало б мені тут, як східному християнинові, написати щось обов’язково про перемогу Пасхи. Але не зараз. Земля в нас іще занадто в зимі, ще нічого не проросло.