ОБИРАЮЧИ НЕДОСКОНАЛІСТЬ (з листа другові)

...Сам багато й інтенсивно думаю на ці теми [християнської моральности]. Весь останній рік, зі зрозумілих причин.

Утверджуюся в переконанні, що Церква-пастир занадто зосередилася на тому, щоб утримати овечок у кошарі. Втримати у послусі і строгій дисципліні. Всоте, втисячне не виходить – і все одно Церква не спроможна вийти за межі описаної Тішнером «замкненої моральности». А про моральність ситуативну годі й говорити – її Церква боїться як вогню. Хоч Сам Ісус часто давав приклади саме ситуативної моральности, особливо в притчах. Ставив у приклад те, що дражнило узвичаєний погляд на етику.

Поплатився. Воскрес. Заснував спільноту, яка мала б унутрішньо перемогти фарисейський етос «добропристойности», але з невеликим успіхом. Уже Павло відступає від Ісусового етичного парадоксалізму в бік античних уявлень про доброчесність. А потім культ чесноти перемагає в Церкві. Аж до сьогоднішнього дня. І культ героїчно-стоїчної чесноти. Типу (дуже-дуже перепрошую): всрамся, але нікого не згіршу. І Церква стає середовищем правильних людей, правильних, добре змонтованих сімей, доброго фасаду. Не спільнота грішників, що каються, а спільнота доброчесних парафіян. І саме доброчесність є джерелом зла в Церкві. Оцей фасад чесноти – страшне зло. Церква грішників була б не тільки чеснішою, але й елементарно милосерднішою.

Коли ти пізнав свій гріх, свою неміч, свою нездатність тримати планку героїчної доброчесности – ти глибше, співчутливіше ставитимешся до інших.

Тепер, власне тепер я відчуваю, що ліпше бути грішником, недосконалим. Я хотів бути «досконалим як Отець мій небесний». Я пишався тим, що маю гарну родину, ставив її іншим як приклад того, що це – можливо, можливо жити й свідчити (о, це улюблене високолетне поняттячко!). Але потім звалилася на мене вся ірраціональність зла. Не від якихось там москалів, з ними все ясно, а від найближчої людини, яка раптом усвідомила після 22 років подружжя, що «то був неправильний вибір». Людина, яка викладала основи віри в церковному закладі! Яка ще за два роки до розлучення писала мені привітання на день народження, сповнені любови, писала їх у Фейсбуці urbi et orbi...

Тепер я не хочу бути досконалим, мене відражує вся ця героїчно-стоїчна чеснота мучеників і преподобних (принаймні так, як вона подана в більшості агіографії).

Я хочу бути недосконалим. Мою недосконалість обрав Бог, коли воплочувався. Я хочу бути безсилим – Він був безсилим у вертепі і на хресті. Він терпів зраду найближчих, яку і я спізнав.

Я відкидаю досконалість, зате я приймаю милосердя і співчуття.

Не хочу бути досконалим, як мій Отець небесний. Бо тільки так зможу наближатися до Його милосердя.