Овва! Петро Сівіцький надіслав мені посилання на текст, де згадуюся я, многогрішний. Власне – згадуються мої гріхи семінарійної юности. Цікаво отак-о почитати про себе в дещо карикатурному висвітленні. І типовому: «безвідповідальний геній». І навіть не знаю: чи най то шляк трафить, чи най то Бог благословить? Авторка, до її чести, не згадує мого прізвища, тільки ім’я.
Що я не любив і не розумів сенсовности семінарійної дисципліни - правда. Однак, що я цю дисципліну настільки нахабно порушував - пізніший апокриф. На «Товариство померлих поетів» я ходив не під час «днів совокуплення» (так семінаристи перекладали польське «dni skupienia»), а в цілком дозволеному режимі. Однак леґендарний образ потребує яскравіших барв, ніж було насправді, розумію. Не дбати зовсім про семінарійну дисципліну я почав лише тоді, коли для себе остаточно вирішив, що не буду вчитися в семінарії. Але то таке... В тому тексті кулінарний рецепт важливіший від мене.
https://cucinaamore374152443.wordpress.com/2018/06/19/nieuctwo-niedbalstwo-i-arrabiata/
Кажуть, що о. Михайла Вербицького виганяли з семінарії і, здається, за порушення дисципліни.
ВідповістиВидалитиНасправді я аж ніяк не зазнав вигнання з семінарії. Ректор при особистих зустрічах зі мною неодноразово підкреслював, що мене цінують. Я просто пішов в академку. А потім уже й сам не знав, чи варто повертатися. Пробував. Але таки не повернувся. І слава Зиждителю за се.
Видалити