О. Силуан Туманов висловив мої власні думки – те, про що тут давно хочу, та не маю часу написати і про що ми багато з друзями говоримо. Перекладаю його пост:
«Вся штучність церковного життя, яка робить його рольовими іграми або історичною реконструкцією (що особливо помітно на відеороликах, де бородаті мужики в ражі ревуть, підводячи очі на лоба, щось на кшталт “віра наша - віра ваша” та інші частушки) від того, що нема ясного розуміння місця мирянина в житті Церкви.
Монаші ідеали з далекої давнини, монаші гріхи, монаші методи покаяння, монаші критерії святости й аскези, навіть богослужбовий календар монаший.
Але хитрість у тому, що він навіть давно вже й не монаший, тому що і в монастирі можна дотримати від сили гастрономічні приписи, та й то не повною мірою.
Та й нема практично монастирів, які можуть закритися від світу і жити суто молитовним життям. Навіть у важкодоступних обителях розцвітає політиканство, сумнівні геополітичні теорії і фобії.
Тому й сучасне монашество потребує переосмислення (на основі Святого Письма і творів отців Церкви, в том числі і сучасних, того ж митр. Антонія (Блума)) свого служіння, особливо у світі.
А вже тим паче мирянам потрібен свій устав, своя міра пенітенціарної практики, свої пости, свої молитви (!!!), своє богослужіння (не лякайтеся - адже був устав Великої Церкви для мирян, а монаше богослужіння різко відрізнялося).
Але для цього Церква повинна бути самостійною, сильною, з могутнім творчим потенціалом освіти і любови.
Простіше, звісно, все залишити як є...»
Немає коментарів:
Дописати коментар