Останнім часом думаю, що ж мене так радикально відштовхує в практиці «першого урочистого св. Причастя». Адже я назагал цілком люблю різні садочкові свята-«ранки», намагаюся їх не пропускати.
Крім незносного кічу і конкуренції суконок, віночків та інших міщанських винаходів-для-розчулення, крім очевидности того, що в Східній Церкві не буває «неурочистого» Причастя, крім реалістичного погляду на дитинство (хто ще не читав «Повелителя мух» Вільяма Ґолдінґа?) – практика ця глибоко нелітургійна. Точніше, вона є спотворенням, підміною літургійности – кічем, псевдовесіллям. Богослужіння перетворюється на тло для чогось «важливішого». І в багатьох дитячих душах це спотворення, інструментально-споживацьке трактування Літургії може закарбуватися надовго, якщо не назавжди.
Однак у наших умовах процес зайшов так далеко і ця практика стала в УГКЦ настільки повсюдною, що простим запереченням, відкиненням тут не зарадиш.
Тож замість псевдосвята можна запропонувати свято справжнє, замість сумнівної практики – надійну. Нею було б те, що в східнохристиянській традиції лежить на поверхні – ВВЕДЕННЯ У ХРАМ.
Отож, практику церковної ініціації підлітків можна дійсно перенести на початок грудня. А якщо й не переносити, то робити ПО СУТІ те, що відповідає духові, ідеї Введення.
Шити для дітей літургійні шати, а не попсові суконки-сорочечки. Суттю свята ініціації зробити не стільки Причастя (при всій його важливості, не відміняючи його, але й не перенаголошуючи), скільки ПОЧАТОК церковного служіння. Хтось починає служити у вівтарній дружині, хтось у хорі, хтось – як опікун іще менших дітей під час богослужіння і т. д.
Діти 8-10-12 років входили б у храм процесією, в дальматиках, зі свічками. Для дівчаток – теж обов’язково пошити ті ж таки дальматики. Ця процесія могла б бути і на початку вечірні, і на початку Божественної Літургії. Частина дітей співала б на цих богослужіннях, ще частина читала б читання (які можна поділити на менші сеґменти між більшою кількістю читців), ще інші були б свічоносцями.
В юдаїзмі бар-міцва означає власне доросле входження у спільноту для служіння в ній. У східнохристиянській традиції ідея Введення у Храм для цього найкраще пасує.
Звісно, треба було б радикально переосмислити питання входження дівчат у Святеє Святих – звісно, вони мають туди входити, мають натурально бути частиною вівтарної дружини. Радикально розширити й оживити дияконське служіння – воно може починатися набагато раніше, ще в підлітковому віці, включати в себе дияконіс (давно є прецеденти, хоча б у Давньосхідних Церквах), не мусить бути перепоною для пізнішого одруження. Зрештою, надто багато справ, звичаїв, уявлень у Церкві ніяк не дочекаються переосмислення.
Немає коментарів:
Дописати коментар