Можу сказати, що служба написана непогано, подекуди трапляються гарні образи і поетичні звороти. На порядок краще, ніж служби, написані в кінці 1990-х – на початку 2000-х. Шкода, що не вказано імені піснеписця.
З критичних зауваг:
1. Нерівні обсягом стихири на «Господи, воззвах». У літургійній поезії таке можливо лише, якщо служба складена з творінь кількох піснеписців, розділених значними відтинками часу, може, навіть століттями. В кожному разі, я б давав більш-менш однакові за обсягом стихири.
2. Ніде не вжито жодного подобного. Зрозуміло, що в УГКЦ давно забулося і втратилося розуміння-розрізнення між самогласними стихирами і подобними (воно плекається тільки в дуже вузьких колах обмежених людей
:) ). Однак такого роду службі більше пасували б подобні, а найбільше, по смислу і ранґу - «О, дивноє чудо». Зрештою, подібний «Єгда от Древа» в Галичині добре відомий - чому не використано хоча б його?
3. Трохи дивний гласовий порядок стихир на ГВ: чому по черзі 6, 4 і 1 гласи? Але то дрібниця, стерпно.
4. Найкраща зі стихир на ГВ - друга. Однак у фразі «Знав колись про Твою ікону якийсь купець на Криті», я б «якийсь» замінив на «один».
5. Початок третьої стихири: «Бачимо ту незбагненну мудрість Господнього Провидіння». Займенник «ту» - непотрібний, розумію, що він даний для підсилення, як його часто вживають проповідники (фактично перетворюючи його на артикль: «та мудрість», «та ласка», «той Бог»). Однак фраза тільки виграє без «ту».
В тій же стихирі: «бо, доторкаючись цього кивоту». Або «доторкаючись ДО цього кивоту», або «торкаючись цього кивоту», третього торкатися не дано.
:)
Там же трохи далі: «що не закон, розквітлий жезл чи золоту посудину». Краще: «що не скрижалі, розквітлий жезл чи золоту посудину». Адже «скрижаль» потім з’являється в стихирах на Литії.
6. В наступній стихирі: «навчаючи всіх славити Тебе, як Посередницю ласк». Узагалі по всій службі слово «ласка» абсолютно переважає над «благодаттю», та ще й у множині («ласки»). Варто пам’ятати, що це явний полонізм. Звичний у Галичині, але не надто притаманний решті України.
7. В наславнику раптом з’являється «всепітая». Я не проти, але тоді трохи верніть благодатей на місце польських «ласк».
8. Іще одна загальна риса літургійної поезії, яка на ГВ – та й по всій службі – не дотримана: ритмічні закінчення стихир. Усім церковним співцям відомо, що стихири закінчуються фразами «...велику милість», «...щоб спаслися душі наші». Я не проти того, щоб урізноманітнити ці закінчення, придумати щось ориґінальне, а не трафаретне, але тут нема ні типового, ні нетипового, всі закінчення стихир - різні. Може, це ТЕЖ дрібниця, але з мережива таких непомітних дрібниць твориться істинна поезія.
9. Наславник стихир на Литії: «вибрав Собі Тебе як Співстраждальницю та Заступницю нашого спасіння». Що мається на увазі під терміном «співстраждальниця»? Що Матір Божа своїм співстражданням під Хрестом бере участь у задоситьучиненні Божій справедливості? Себто Її страждання - співвідкупительні? Може, я не маю рації, але мені це видається сумнівним.
10. Наславник на Стиховні - взятий зі свята Покрову Богородиці (там він на Литії). Ось мій варіант перекладу: «Помисел очистивши і ум, із Ангелами і ми торжествуймо, світло починаючи Давидову пісню Отроковиці, Невісті всіх Царя, Христа Бога нашого: «Востань, Господи, – говорячи, – увійди у покій Твій, Ти і Кивот святині Твоєї!» Бо як красну палату Ти Її прикрасив і поставив над городом Твоїм, Владико, пильнувати і покривати од супостатних поган кріпкою силою Твоєю, молитвами Її.» Можливо, мій переклад видасться авторові служби надто архаїзуючим, однак я дотримувався принципу адаптивности перекладу до давніх наспівів - можу ці наспіви подати.
11. У тропарі служби бракує певної родзинки, певного напруження чи протиставлення, завдяки якому він би краще запам’ятовувався. Наприклад: «Неустанні грішники - прибігаємо до Твоєї неустанної помочі, з якою устанемо з падінь». Парадокс, гра парадоксами - один з найважливіших засобів візантійської поетики.
12. Христос по людству є нашим Братом. Чому б не використати в Богородичній службі сміливе звертання до Неї як до нашої - по людству - Сестри? «Помічниця», «Посередниця», «Заступниця» - всі ці прекрасні терміни легко й швидко - на жаль - можуть утратити яскравість сприйняття, затертися. Варто шукати нових, свіжих образів, які гарно відтінили б давніші, надали б їм нового звучання.
Саме через затерті, типові фрази зовсім невиразним є текст Величання в цій службі. Сідальні - трохи красивіші, але теж надто невиразні. Я вірю в те, що літургійна поезія має залишатися в пам’яті по виході з вечірні чи утрені, що певні образи повинні глибоко вражати, залишатися постійним джерелом медитації.
13. Якщо ця служба має бути в неділю - невиправдано давати богородичну стихиру після 50 псалма на утрені. Стихира «Воскрес Ісус от гроба, якоже прорече» - не повинна замінятися.
14. Канон має тільки тексти 9 пісні? Я розумію, що утреня в УГКЦ стає щораз рідшою рідкістю і що навіть там, де утреня ще животіє, повний канон не співається, але ж не можна отак виставляти testimonium paupertatis! Таки треба написати повний канон, якщо то утреня всерйоз.
Ірмос «Під Хрестом почули ми слова розради...» - новий твір піснеписця, він відсутній у давніх джерелах. Це похвально, що творяться нові ірмоси, однак творити їх треба одразу з мелодіями. Мелодія є? Тим паче, що цей новий ірмос дано також як задостойник на Божественній Літургії.
15. Стихири на Хвалитних - знову ж таки не подобні. Може, все-таки, дещо поглибивши їх текст, дати їм отой богородичний подібний «О, дивноє чудо»? Чи я занадто розмріявся у твердій греко-католицькій реальності?
Насамкінець іще раз: ця служба МБ Неустанної Помочі, з одного боку, показує певне поглиблення літургійної свідомости в УГКЦ, з іншого – має структурні недоліки і надто часто оперує благочестивими штампами замість справжньої поезії.
А ця поезія твориться:
з глибокого вкорінення в ТРАДИЦІЮ;
з відваги пошуку нових, НЕТРАДИЦІЙНИХ образів, зворотів, парадоксів;
З НЕУСТАННОЮ ПОМІЧЧЮ СВЯТОГО ДУХА.
На вечірні:
На ГВ догмат не співається.
На утрені:
Прокімен і Євангеліє мають бути святковими.
Має бути три канони: воскресний, Богородиці октоїховий і Богородиці святковий.
Катавасія - "Отверзу", а не ірмос канону свята.
Про одну пісню замість дев'яти вже говорив.
На світильному також зекономили - взагалі нема. Мав бути воскресний, Сл,Ін: свята.
На хвалитних до двох останніх Богородичних стихир мали бути святкові приспіви.
На Літургії:
Задостойника ми не співаємо навіть на Покрову. Чи дійсно варто подавати його на це свято? До того ж, майже певен, що при укладанні текст ніхто не розспівував на мелодію ірмосу 8 гласу.
Я міг би і про ці речі, і про багато інших теж написати, але писав серед ночі, тож уже не мав сили. Не з усіма Твоїми заувагами я б погодився. На мою думку, то добре, що воскресна служба у чомусь домінуватиме. Добре хоча б тому, що тексти воскресної служби Октоїха - красивіші. :) Тепер по деталях. Я бачив у деяких службах іконам (російських), що таки подається догмат. Прокімен і Євангеліє на утрені - я благаю, най залишаться воскресними! Ну важливіше Христове Воскресіння від сумнівних нових Богородичних празників! Катавасія «Отверзу» - маєш цілковиту рацію, я про це не написав, бо й так цілого канону не подано. Світильний - ну й добре, що не подали, хай живе Октоїх! Про приспіви на Хвалитних - абсолютно маєш рацію, я вже про це не мав сили писати. Щодо Задостойника - питання дещо дискусійне. Я бачив православні джерела (болгарські), де дано задостойник на Покров. Тобто, на мою думку, задостойник міг би бути з поміткою - «там, де храм Неустанної Помочі». Взагалі та 9 пісня в цій службі дуже нужденна. Але то вина довголітнього «виховання» на Молитвослові ЧСВВ, що тут казати... ритміка, струнка структура давніх канонів - не за василіянкою ж її вивчати і любити!
Деякі тексти бачу взяті з Акафісту МБНП о. Р. Бахталовського
Деякі - із загальної служби Богородиці за "василіянкою".
Я от не впевнений чи з богословської точки зору коректно Богородицю називати "Джерело Божої ласки", що між іншим суперечить іншому вислову в іншій стихирі "як Посередницю ласк". То Богородиця - джерело, чи посередниця Божої ласки/ласк? Не знаю чи є аналогічні висловлювання про Богородицю як "джерело Божої ласки" в інших літургійних текстах. Але мені здається, що Божі ласки мали б мати лише одне джерело - Бога.
