SANCTUS: ІТАЛО-ГРЕЦЬКЕ, З МАНУСКРИПТІВ МОНАСТИРЯ В ҐРОТТАФЕРРАТІ

Яскравий приклад взаємопроникнення західної та східної літургійної музики. Занотував його з запису концерту ансамблю Graindelavoix на Ярославському фестивалі «Пісня нашого коріння»; концерт відбувся 27 серпня 2010 року, називався: «Muzyka z Sycylii XII w. – Capella Palantina (Panormos – Bal’arma – Palermo 1140)».

Ось PDF-файл; ось авдіозапис із концерту.

ВЕЛИКИЙ ПОКАЯННИЙ КАНОН АНДРЕЯ КРІТСЬКОГО

Нарешті завершив, на самій межі неоюліанського Великого Посту, переклад Великого Покаянного Канону. В перекладі я намагався поєднати точність (наскільки поняття перекладу суголосне з точністю) із поетичністю, певною ритмічністю просодії, пошуком яскравих образів, що краще передавали б своєрідну поетику ориґіналу. Це не була легка робота. Часто я внутрішньо сперечався з автором, з його духовістю, з усім цим морем біблійної типології, з намаганням перетворити Святе Письмо за всяку ціну в моральний приклад. Однак Канон має в собі багато поетичних перлин, він був вартий труду. Шкода, що не маю жодного часу написати коментарі до дуже багатьох тропарів; а хотілося б витлумачити читачеві-молільникові, чому те чи те місце перекладено саме так. Може, колись знайду час. Наразі тут маєте файл із самим текстом Канону, а тут – PDF не тільки з текстом, але й з нотами ірмосів та всіх інших супутніх піснеспівів. У більшості за Львівським Ірмологіоном 1904 року, кондак «Душе моя» – знаменного розспіву.

ВОЗБРАННОЙ ВОЄВОДІ – НОВИЙ ПЕРЕКЛАД

В ці дні доробляю музичний проєкт для нашої Оленки, керівнички хору УКУ. Це наспіви сідальних тропарів та кондаків. Ясна річ, при цій нагоді роблю новий переклад усіх потрібних текстів (крім тих, які або ми з «Трипіснцем», або я окремо зробили раніше).

З самого початку я задумувався над питанням: що робити з кондаком Благовіщення 8 гласу, акафісним «Взбранной Воєводі»? Переклад з «Прийдіте, поклонімся» ніби й непоганий, є переклади у виданнях ПЦУ, але... я вирішив, що варто зробити новий.

Під цей текст підв’язано море музики, десятки версій наспіву. Тому я поставив собі за мету не просто зробити переклад, а зробити його так, щоб кількість складів та ритм наголосів в українському перекладі повністю збігалися з церковнослов’янським текстом. Звісно, щось таке ж можливо було б зробити і на підставі грецького ориґіналу - повну збіжність силаб та ритму наголосів - однак я спирався таки на слов’янську версію. В результаті легко можна буде підставити під український текст будь-яку давню мелодію, створену під текст слов’янський.

Добре всім відомий грецький текст:

Τῇ ὑπερμάχῳ στρατηγῷ τὰ νικητήρια, ὡς λυτρωθεῖσα τῶν δεινῶν εὐχαριστήρια, ἀναγράφω σοι ἡ Πόλις σου Θεοτόκε· Ἀλλ' ὡςἔχουσα τὸ κράτος ἀπροσμάχητον, ἐκ παντοίων με κινδύνων ἐλευθέρωσον, ἵνα κράζω σοι· Χαῖρε νύμφη ἀνύμφευτε.

Церковнослов’янський дещо відрізняється. У ньому замість «Полісу» маємо «рабів/слуг», а замість мовлення від я — мовлення від нас.

Тому я зробив дві версії українського перекладу, і в кожній з них кількість силаб та наголоси відповідають цсл-версії.

Переклад за грецьким первотвором, тобто з «Полісом»:

Звитяжній Воєводі переможні пісні за ізбавління від нещасть, благодарний Тобі, пишу красно я, Твій Царгород, Богородице. А Ти, як наділена могутністю непоборною, з усяких мене бід звільни, і візву я: «Радуйся, Невісто неневісная!»

Переклад за церковнослов’янською версією:

Звитяжній Воєводі переможні пісні за ізбавління від нещасть, благодарні Тобі, красно пишемо, раби Твої, Богородице. А Ти, як наділена могутністю непоборною, з усяких нас бід визволяй, і візвемо: «Радуйся, Невісто неневісная!»

Можете простежити силабічну структуру і наголоси фраза за фразою:

В[о]збранной Воєводі побідительная,

Звитяжній Воєводі переможні пісні

яко ізбавльшеся от бід,

за ізбавління від нещасть,

благодарственная восписуєм Ти, раби Твої, Богородице.

А) благодарний Тобі, пишу красно я, Твій Царгород, Богородице.

Б) благодарні Тобі, красно пишемо, раби Твої, Богородице.

Но яко імущая державу непобідимую,

А Ти, як наділена могутністю непоборною,

от всяких нас бід свободи,

А) з усяких мене бід звільни,

Б) з усяких нас бід визволяй,

да зове́м Ти:

А) і візву я:

Б) і візвемо:

Ра́дуйся, Неві́сто неневі́сная!

Єдине місце, де є сумнів щодо силаб - сам початок. Бо в різних слов’янських музичних версіях маємо і взбранной (дві силаби), і возбранной (три силаби). Наскільки я зміг простежити, в українських музичних стародруках доволі часто маємо трискладову версію. Тому перше слово в мене теж трискладове: звитяжній.

Тут я не хочу порушувати тему «в УГКЦ/ПЦУ зараз це нікому не потрібно», «це ніхто ніколи не прийме» та інше такого типу ниття. Це потрібно мені. Я хочу мати український текст, який можна буде гарно пристосовувати до прекрасних давніх наспівів.

Ось короткий візантійський наспів за невмами Юстина Зографського.

ТЕБЕ БОГА ХВАЛИМ – TE DEUM LAUDAMUS – ВІЗАНТІЙСЬКО-СЛОВ’ЯНСЬКА ВЕРСІЯ ГІМНУ СВ. АМВРОСІЯ МЕДІОЛАНСЬКОГО

Пасує почати новий рік публікацією подячного гімну. Ділюся прекрасним гімном св. Амвросія Медіоланського Te Deum laudamus у візантійсько-македонській інтерпретації. Це моя транскрипція з невм В. Бояджієва: «Тебе, Бога, хвалим» маємо в його книзі «Опширен Псалтикиски Воскресник» (Скопjе 2011) на сс. 539-543. Транскрипцію на п’ятилінійну нотацію я зробив у березні минулого 2025 року. Від себе додав ісони, переважно подвійні. Увага: якщо виконуємо цей піснеспів тільки з одним ісоном, то важливіший буде горішній; наприклад, коли маємо ісони до-соль, то тримаємо соль. Звісно, там де є один ісон (переважно до), він і буде основним. Піснеспів ось тут.

ШАРАКАНИ НЕДІЛЬ ВЕЛИКОГО ПОСТУ З КІЛІКІЙСЬКОГО ВИДАННЯ 1981 РОКУ

Ще в нульових роках (2000-х) дорогий друг, о. Тадеос, дав мені старенькі ксерокопії кілікійського видання шараканів для неділь Великого Посту. Надзвичайно гарних і глибоких, як і вся вірменська гімнографія. Відтоді я завів сам собі традицію співати їх у ті ж великопосні неділі перед Патараґом. А в 2024 р. співав їх з моїми друзями-хористами. Задля співу з ними зробив новий набір нот та додав українську транскрипцію давньовірменського тексту. Цілком можливо, що згодом зроблю й український переклад усіх текстів. Тут PDF.

СЛУЖБА ПРЕПОДОБНІЙ ЕДІҐНІ БАВАРСЬКІЙ (1055 – 26. ІІ 1109)

Писав цю службу понад рік (звісно, що з великими пепервами на інші проєкти). То дуже цікава свята. При народженні їй дали ім’я Емма. Батьки – король Франції Генріх І та Анна Ярославна. Брат – згодом король Франції Філіп І. Добре освічена, знала кілька мов. Зналася на медицині.

Ікона преподобної Едіґни, іконописиця Ольга Субботіна

Втекла від небажаного шлюбу в простому одязі жебрачки (1071 р., маючи 16 років), склала обіт дівицтва. Начебто прагнула дістатися батьківщини матері, тобто Руси. Але сталося інакше.

За переказами, якось заночувавши в лісі, дівчина побачила дивний сон: хтось мовив до неї, що вона повинна назавжди залишитися там, де почує одночасно звук дзвона та крик півня, а сама тим часом їхатиме на возі.

Дісталася до Баварії пішки. В місцевості Пух пророчий сон здійснився. Її підвозив селянин, що повертався з ярмарку. Він віз півня, який закричав, коли залунав церковний дзвін.

Едіґна прожила 35 років у дуплі липи.

Похована у вівтарі церкви, яку збудували біля липи-келії ще за її життя. Храм і липа стоять так близько, що торкаються одне одного.

По смерті липа замироточила. Миро висихало, коли його намагалися продати за гроші.

Про королівське походження Едіґни довідалися тільки після її смерти.

Липі 1200 років. Едіґна нещодавно була проголошена покровителькою українських греко-католиків у Німеччині.

Оскільки це преподобна, яка фактично здійснила свій подвиг у західній аскетично-духовній традиції, я вирішив два ряди стихир – на Литії та на Хваліте – написати під мелодії давніх латинських гімнів (Vexilla Regis та Iste Confessor). Українські тексти гімнів мають чітку ритміку, відповідну до латинських мелодій.

Вся служба з нотним додатком тут.

ЄВХАРИСТІЙНА МОЛИТВА З ДІДАХЕ («ВЧЕННЯ 12 АПОСТОЛІВ»)

В 2019-2921 я зробив цілий ряд молитов приготування до латинської Меси та подяки за Причастя для о. Войцєха Шника, мого друга-домініканця з 2011 року. Він замовив мені зробити ці молитви на східнохристиянські мелодії, як у візантійському стилі псалтікі, так і в багатоголоссі. Серед них я зробив також євхаристійний гімн-молитву з ранньохристиянського катехитичного твору «Дідахе». Спершу в 2019 р. зробив польськомовну версію, пізніше, в 2021 – латиномовну. А в цьому році, що скоро закінчиться, в листопаді вирішив зробити й україномовну версію.

Благодаримо Тебе, Отче наш, за святу виноградну лозу Давида, отрока Твого, яку Ти об’явив нам через Ісуса, Отрока Твого, слава Тобі на віки.

Благодаримо Тебе, Отче наш, за життя і відання, яке Ти об’явив нам через Ісуса, Отрока Твого, слава Тобі на віки.

Як сей ламаний хліб розсіяний був по узгір’ях і, зібраний, став єдиним, так нехай збереться і Церква Твоя від країв землі у Царство Твоє, бо Твоя слава і сила через Ісуса Христа на віки.

Благодаримо Тебе, Отче святий, за святе Ім’я Твоє, яке Ти вселив у серця наші, і за відання, і віру, і за безсмертя, яке об’явив єси нам через Ісуса, Отрока Твого, слава Тобі на віки.

Ти, Владико Вседержителю, сотворив усе задля Імені Твого, їжу і пиття дав людям на поживу, щоб Тобі дякували, а нас Ти обдарував духовною їжею і питтям, і життям вічним через Отрока Твого.

Передусім благодаримо Тебе, бо могутній єси; слава Тобі на віки. Пом’яни, Господи, Церкву Твою, щоб визволити її від усякого зла і довершити її у любові Твоїй, і збери її від чотирьох вітрів, освячену, у Твоє Царство, яке Ти приготував їй.

Бо Твоя єсть сила і слава на віки. Нехай прийде благодать і нехай пройде сей світ!

Осанна Богові Давидовому! Хто святий, нехай приступить, хто ні, нехай кається. Маран – ата. Амінь.

Молитва поставлена на псалтікі-мелос, у ритмі 3/4, на всі вісім гласів. Між трьома версіями є різниці, що природньо випливають зі специфіки кожної з трьох мов. Тому в деяких сеґментах побачите значні відмінності.

Тут польська версія.

Тут латинська версія. Є також авдіо цієї версії.

Тут українська версія.

ЯРОСЛАВСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ-2024

Якраз рівно місяць тому був фестивальний понеділок. А закінчився фестиваль недільною Месою у домініканців 25 серпня. Мешкали ми з І. Ф. цього разу в Аббатстві сестер Бенедиктинок.

Звісно, в останні роки вже нема колишнього розмаху. Але любов учасників до цієї події залишається незмінною. Я запитав в угорця Ференца, чи існує такий подібний фестиваль в Угорщині. «Ні», – відповів він, – «нічого подібного не те що в Угорщині, але й у цілій Європі».

Гарні концерти: в понеділок 19 серпня у домініканців ансамбль Castelkorn; чудові хлопці Pulse Ensemble з Нідерландів (Аббатство) у четвер 22 серпня; румунський Byzantion у Колеґіаті в п’ятницю 23 серпня.

Майстер-класи були присвячені цього року місцевій паралітургійній Марійній музиці. Тобто пісням, зібраним ентузіастами довкола Ярослава. Я спочатку поставився до цього проєкту скептично, очевидно через давнє недолюблювання української паралітургійної пісні. Але – все змінила оркестра! Музиканти, багато з яких було з півночі Польщі, додали пісням дивовижного звучання. Часто – дуже візантійського, просто якогось східного.

Тут можна оглянути відео, які я робив на майстер-класах та найцікавіших концертах.

Тут є в PDFі книжечка з нотами пісень.

СЛУЖБА СВЯЩЕННОМУЧЕНИКОВІ ЕМІЛІАНОВІ – ОМЕЛЯНОВІ КОВЧУ († 25 березня 1944)

Один з найближчих мені святих. Не знаю, чи дружив би я з ним, якби жив у його епоху. Однак дуже вражає його камертон правди: боронити українців у Галичині під час польського міжвоєнного панування, потім боронити поляків після вересня 1939, потім боронити євреїв під час нашестя нацистів – це виняткова чуйність до правди, саме євангельської. Його слова з Майданка про те, що не треба намагатися його звідти витягнути, що він там – у небі, бо потрібний людям, вражаюче перегукуються з посланнями перших мучеників, напр., Ігнатія Богоносця.

Святий виходить за рамки. За рамки свого середовища, зумовлень виховання, різних політичних і навіть душпастирських «рацій». У святого не «рація», а правота, правість, праворуч-стояння з Богом.

Фільм про Еміліана Ковча «Парох Майданка»:

Тут служба йому з моїм літургійним коментарем.

ТРИВАЄ ОНОВЛЕННЯ БЛОҐУ!

Дорогі друзі і послідовники!

Останні два роки для мене були дуже тяжкі. Втрата родини, війна. Матеріали, прив’язані до блоґу, я кілька разів був змушений переміщати на інші ґуґл-диски. Тільки тепер ситуація потроху стабілізується, тож я почав інтенсивно оновлювати блоґ, насамперед - воскрешати померлі лінки. І воскресив уже значну частину: всі лінки, що є в публікаціях, ожили. Натомість із закладок воскресив усі лінки в розділах ТРІОДЬ та ЛІТУРГІЯ. Скоро оновлю й усю решту. Всіх відвідувачів-читачів перепрошую за розчарування, за те, що впродовж доволі довгого часу зник доступ до матеріалів. Тепер уже не треба надсилати мені запити на ел. пошту. Думаю, до 20 квітня лінки в усіх закладках оновлю.

Відвідуйте, читайте, а головне – співайте Господеві!

P.S.: 15 квітня 2024 року – всі лінки оновлено, як у публікаціях, так і в сторінках-закладках.

ЗАГУБЛЕНА БАЗИЛІКА. ЛІТУРГІЙНА РЕФОРМА – СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНОГО

[Jerzy Nowosielski. Zagubiona bazylika. Reforma liturgii – spostrzeżenia prawosławnego, непублікований рукопис.]

[У зібранні Zagubiona bazylika: сс. 308-312.]

Базиліка Santa Maria in Trastevere в Римі.

Переклав з польської © Андрій Шкраб’юк

Заувага перекладача: це швидше нарис, план, ніж викінчений текст. Оскільки йдеться про літургійну реформу після ІІ Ватиканського собору, цей нарис не міг бути написаний раніше 1965 року, а найімовірніше виник у першій половині 1970-х.

Літургійна реформа не вдалася (вдалася). (Дуже дискусійна стаття, яку не слід трактувати серйозно, тобто слід її трактувати дуже серйозно).

1. Кілька слів про метод.

Щодо методу (писання і читання), то загальні вказівки знаходяться вже в першому реченні. Крім того, прагну запевнити, що як людина «з іншої парафії», а проте щиро зацікавлена, я, висловлюючи свої зауваги, не хочу нічого безпосередньо підказувати або критикувати. Я здаю собі справу з неминучих наслідків певного розвитку і знаю, що це утопія – боротьба з наслідками розвитку.

ВІРМЕНСЬКЕ ЙОРДАНСЬКЕ ВОДОСВЯТТЯ – ՋՐՕՐՀՆԵԱՑ 2023

Цього року був як молільник на двох вірменських Богоявлінських Літургіях – 5 січня ввечорі і сьогодні. Споглядати службу не в якості керівника хору теж по-своєму цікаво. Чуюся десь так як міністр у відставці. (Бо коли міністри йдуть у відставку? Тоді, коли не приймають політику нового уряду. Однак, коли уряд змінюється, можуть же і повернутися.) Все-таки це чудовий обряд! Звісно, візантійське Йорданське Водосвяття я теж дуже люблю. Однак у вірменському є така магія, такі урочисті моменти – як оце «Амен. Алелуя» та шаракан «Ар'ак'ело аг'авнво», – які закарбовуються в серці назавжди.

ДОМІНІКАНСЬКИЙ ҐРАДУАЛ, ЩО ЙОГО ВИДАВ ЯСЕНТ-МАРІ КОРМ’Є

Hyacinthe-Marie Cormier (8. ХІІ 1832 – 17. ХІІ 1916) був 76-тим ґенералом Чину Проповідників (Ордену Домініканців) з 1904 року. Видані ним книги домініканського хоралу важливі для співців тим, що мають набагато більшу кількість зазначених павз у піснеспівах. Це останні книги, близькі до домініканського Прототипу ХІІІ ст., пізніші книги вже під цим оглядом зазнали серйозної редакції. Себто з пізніших книг неможливо співати, застосовуючи ритмічні правила Ієроніма Моравського (прибл. 1270 р.).

Зі знайдених у Павутинні файлів Ґрадуалу Корм’є (збірник усіх піснеспівів Меси) я зробив PDF, дав його в технічне опрацювання і викладаю тут. Ним ми користуємося у Львові на Месах у домініканському обряді в чудесній каплиці Розена.

БОГ РОЖДАЄСЬ – МІЦЬ КВОЛІЄ. КОЛЯДА ФРАНЦІШКА КАРПІНСЬКОГО (1741-1825)

Першу строфу цієї улюбленої польської коляди я переклав ще десь між 2000 та 2005 роком, коли працював над перекладом «Історії польської літератури» Чеслава Мілоша. Тоді я поставив собі за завдання всі цитати віршів передавати зі збереженням ритміки (а часом навіть і рими) первотвору.

Мілош пише: «Ця колядка, по суті, носить відбиток єзуїтської освіти Карпінського, а її характерними рисами є такі часті в період бароко та в середньовіччі парадоксальні зіставлення протилежностей». Однак такі зіставлення є ще більш характерними для візантійської – і взагалі східнохристиянської – літургійної поезії. Зокрема для стихир великих свят церковного року. Едуард Бердник зауважив кондакарну структуру цього твору – кожна строфа закінчується фразою «A Słowo ciałem się stało i mieszkało między nami» – в моєму перекладі «Слово нині Плоттю стало й оселилося між нами» (пряма цитата з Прологу Євангелія від Йоана 1:14). Можна було б сказати, що однакові, повторювані закінчення – взагалі щось типове для коляд, однак у цьому випадку вони, дійсно перегукуючись із древніми кондаками, виникають із тексту кожної строфи ніби неочевидно, за принципом контрапункту або фуги (у Романа Солодкоспівця так будується багато кондаків, зокрема про різанину вифлеємських младенців). З огляду на все сказане вище, коляда Карпінського постає доволі таємничим твором, як на XVIII сторіччя, епоху Просвітництва. Може, Карпінський надихався не тільки освітою в єзуїтів, а й візантійською традицією? Мілош пише, що він «народився на підгір’ї Карпат, на південь від Львова, де в XVII столітті квітла міщанська поезія». І де рясніло від українських церков! Звісно, це в мене лише гіпотеза-припущення, але перша строфа коляди так нагадує величну різдвяну стихиру, вона так яскраво парадоксалістична, що виникають підозри про такий вплив. (Питання, чи на самих єзуїтів не впливала візантійська традиція? Таких досліджень, здається, немає.)

ОБИРАЮЧИ НЕДОСКОНАЛІСТЬ (з листа другові)

...Сам багато й інтенсивно думаю на ці теми [християнської моральности]. Весь останній рік, зі зрозумілих причин.

Утверджуюся в переконанні, що Церква-пастир занадто зосередилася на тому, щоб утримати овечок у кошарі. Втримати у послусі і строгій дисципліні. Всоте, втисячне не виходить – і все одно Церква не спроможна вийти за межі описаної Тішнером «замкненої моральности». А про моральність ситуативну годі й говорити – її Церква боїться як вогню. Хоч Сам Ісус часто давав приклади саме ситуативної моральности, особливо в притчах. Ставив у приклад те, що дражнило узвичаєний погляд на етику.

Поплатився. Воскрес. Заснував спільноту, яка мала б унутрішньо перемогти фарисейський етос «добропристойности», але з невеликим успіхом. Уже Павло відступає від Ісусового етичного парадоксалізму в бік античних уявлень про доброчесність. А потім культ чесноти перемагає в Церкві. Аж до сьогоднішнього дня. І культ героїчно-стоїчної чесноти. Типу (дуже-дуже перепрошую): всрамся, але нікого не згіршу. І Церква стає середовищем правильних людей, правильних, добре змонтованих сімей, доброго фасаду. Не спільнота грішників, що каються, а спільнота доброчесних парафіян. І саме доброчесність є джерелом зла в Церкві. Оцей фасад чесноти – страшне зло. Церква грішників була б не тільки чеснішою, але й елементарно милосерднішою.

Коли ти пізнав свій гріх, свою неміч, свою нездатність тримати планку героїчної доброчесности – ти глибше, співчутливіше ставитимешся до інших.

Тепер, власне тепер я відчуваю, що ліпше бути грішником, недосконалим. Я хотів бути «досконалим як Отець мій небесний». Я пишався тим, що маю гарну родину, ставив її іншим як приклад того, що це – можливо, можливо жити й свідчити (о, це улюблене високолетне поняттячко!). Але потім звалилася на мене вся ірраціональність зла. Не від якихось там москалів, з ними все ясно, а від найближчої людини, яка раптом усвідомила після 22 років подружжя, що «то був неправильний вибір». Людина, яка викладала основи віри в церковному закладі! Яка ще за два роки до розлучення писала мені привітання на день народження, сповнені любови, писала їх у Фейсбуці urbi et orbi...

Тепер я не хочу бути досконалим, мене відражує вся ця героїчно-стоїчна чеснота мучеників і преподобних (принаймні так, як вона подана в більшості агіографії).

Я хочу бути недосконалим. Мою недосконалість обрав Бог, коли воплочувався. Я хочу бути безсилим – Він був безсилим у вертепі і на хресті. Він терпів зраду найближчих, яку і я спізнав.

Я відкидаю досконалість, зате я приймаю милосердя і співчуття.

Не хочу бути досконалим, як мій Отець небесний. Бо тільки так зможу наближатися до Його милосердя.

ДЕ БУВ БОГ?

2022 рік був настільки тяжким, що я геть занедбав дописування сюди. І давно треба оновити лінки на різні файли; друзі, обіцяю, що впродовж найближчих тижнів зроблю це.

Рік був тяжким не тільки через війну, що розпочалася 24 лютого. В моєму випадку війну перекрило розлучення. Якого я абсолютно не хотів і не вважаю, що був його причиною. Та, з ким я прожив 22 роки, врешті зрозуміла, що з самого початку я був неправильним вибором... Отак символічно – а в таких подіях завше є символіка, або піднесена, або гірка – 5 жовтня 2000 року я зареєстрував шлюб, а 4 жовтня 2022 року суд його розірвав. Двадцять два роки як мінус один день.

Не хочу тут зосереджуватися на причинах, моїй позиції, спробах протидії і т. п. Але в найчорніші особистісні моменти я мав чимало претензій до Бога. Де Ти був? Чому не допоміг? Чому не втрутився, я ж Твій співець-слуга? Так, я недосконалий, мабуть, не найкращий чоловік, але чому саме я маю бути так покараний?

Звісно, звісно... все це звучить настільки ж патетично, наскільки й банально. Бо чого б то я не мав бути покараний? Чого б то я не мав постраждати? Та й що то за страждання порівняно з війною, зі стражданням десятків тисяч людей, що втрачають найближчих і все майно? Чи не виглядаю я перед Богом як вельми смішний самозакоханий тип у цій воєнній ситуації?

Сьогодні закумулювалася після довготривалих роздумів думка: якщо християнство в чомусь революційне, то саме у відповіді на такого типу питання. Бо з моменту, коли ми проголосили слідом за Павлом: «Всі ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал 3:27), настав «коперніканський переворот» у цих питаннях. Відтепер замість питати «Де був Бог?» ми мали б питати: «Де був я?» Замість «Де Ти був, коли хтось невинно страждав?» – «Де був я?» Якщо в Бога, в Його Логоса-Сина немає інших рук, крім наших, інших уст, крім наших, інших очей – крім моїх слабозорих! – всі питання про Богопокинутість не дуже мають сенс.

Це не означає ще одної причини для самобичування: ага, я не впорався з завданням, не був на висоті зодягнутости в Христа, от і поплатився. Ні. Просто Бог тільки Йому відомим парадоксом настільки усиновив людей і вчинив їх продовжувачами Свого діла, що коли те діло зазнає катастрофи, невдачі, то ми, Його співробітники, мусимо не каратися внутрішньо за неуспіх, а просто мати трохи власної Гетсиманії, власного Хреста...

...пасувало б мені тут, як східному християнинові, написати щось обов’язково про перемогу Пасхи. Але не зараз. Земля в нас іще занадто в зимі, ще нічого не проросло.

ВІДДАННЯ ВОЗНЕСІННЯ

Сьогодні п’ятниця, віддання Вознесіння. Учора ввечорі і сьогодні до пополудня з відділом у брюховицькій Світлиці. Вечірнє святкування і денні збори. Вчора – мій аспірантський семінар на Хуторівці.

А рік тому саме 10 червня був перший день свята. Одного з моїх найулюбленіших. І ми з Трипіснцем та Галею були на Літургії у Вселенському Патріархаті. Фанар з його крутими вуличками, що пнуться вгору, спів псалтів у храмі, потім кавування у цьому чудесному місці. Майже завжди Вознесіння приносить мені якусь прекрасну повінь світла, крізь яку прозирає щось абсолютно найважливіше. То день, який уже трохи відкриває Рай.

Так бувало і раніше. Коли я років 10 чи 12 тому переконував тер Тадеоса робити у четвер Вознесіння повний Патараґ, і ми співали в майже порожньому храмі з радше випадковими захожанами, і прекрасно лунало «Гамбарцек', ішханк', ъздрунъс дзер і вер...» («Підніміте, князі, брами ваші» Пс 23:7). А потім, залиті сонцем, радістю, спокоєм, щонайглибшою дружбою, сиділи на вулиці з тер гайром в одній із близьких крапок, на Краківській.

І тіругі згадувала, що її дід звався Гамбарцум (– «Вознесіння»). І я відчував, як я щедро обдарований сьогодні.

КОРСІКАНСЬКЕ KYRIE НА ВЕЛИКОДНІЙ МЕСІ 17 КВІТНЯ 2022

 За візантійським календарем то була Квітна Неділя, за григоріянським календарем – Неділя Пасхи. Такого доброго чоловічого складу в Розені я ще ніколи не мав: долучилися співці з православного Воскресенського Новоатонського монастиря. В суботу перед тим ми зробили лишень одну репетицію. Все це теж роблю з пам’яттю і в пам’ять про Роберта.

МЕСА В ЯМНІЙ. КОЛИ ЩЕ РОБЕРТ ПОЖАРСЬКИЙ СПІВАВ У ЗЕМНОМУ ХОРІ

 Довго сюди нічого не писав. Найтяжчий період у моєму житті, найпечальніший. Дві війни: зовнішня – напад рф на Україну, внутрішня – про яку не буду тут писати.

І цей небесний спокій Літургії в домініканському обряді. Яку співають друзі, серед них – Роберт Пожарський, що так передчасно відійшов від нас. Здається, записано 21 травня 2020 року.

Якщо в мені є якась прив’язаність до латинського старого обряду, а особливо до хоралу – це від Роберта, це він мені прищепив.

«САГМОС» У ВАРШАВІ НА БЄЛЯНАХ, КВІТЕНЬ 2014

Отримав відео, яке зробив Данек Деньца ще тоді, у квітні 2014-го. Наш хор у розквіті. Ну, добре, в одному з кількох своїх розквітів. Ще співала з нами Люсіне. Ще співали Остап, Максим, Євген, Володацюк, Петро, Вероніка, Оленка Восканян. Запросив нас – написавши під це цілий великий проєкт – мій дорогий друг Роберт Пожарський. Під час тієї поїздки мої думки були весь час про Україну і війну, яка набирала обертів. Тепер бачу, наскільки важливо було робити свою справу, представляти літургійний спів, Божественне – на неспокійній землі. Патетично отак пишу, але для мене тоді поєднувати керування хором з переживаннями за війну, за постмайданну Україну – було важко. Душа немовби була трохи поза співом.

ПЕРШЕ ВІДЕО. Тут співаємо Люйс зварт та Трисвяте з суботньої вечірні; Хоргурд хорін Комітаса з великим святковим мелізматичним вступом; Варанімк; Васн гішатакі (дуже тепер тішуся, що маю запис – рідко який хор це виконує); піснеспіви Чину омиття ніг у Великий Четвер; Чанапарг єв чъшмартутюн зі Служби Сходу Сонця; просительну єктенію Чілінґіряна. Наприкінці – уривок Амен. Гайр сурб Єкмальяна.

ДРУГЕ ВІДЕО. Властиво, це закінчення нашого виступу. Тут є решта Амен. Гайр сурб. Також Амен гаї та Сурб, сурб (Sanctus) Єкмальяна.

ТРЕТЄ ВІДЕО. То вже інший концерт, на якому ми чергувалися з групою співців Роберта Пожарського. Спочатку – вибрані піснеспіви з чину Відчинення Дверей у Квітну Неділю. Потім співає Роберт зі своїми співцями. Відтак ми – Гокеганґіст (Панахиду). Знову Роберт, до його співців долучаємося і ми. Ур ес, Майр ім – співаємо всі разом. Ов е ворпес Тер і ще кілька західних співів.