Hyacinthe-Marie Cormier (8. ХІІ 1832 – 17. ХІІ 1916) був 76-тим ґенералом Чину Проповідників (Ордену Домініканців) з 1904 року. Видані ним книги домініканського хоралу важливі для співців тим, що мають набагато більшу кількість зазначених павз у піснеспівах. Це останні книги, близькі до домініканського Прототипу ХІІІ ст., пізніші книги вже під цим оглядом зазнали серйозної редакції. Себто з пізніших книг неможливо співати, застосовуючи ритмічні правила Ієроніма Моравського (прибл. 1270 р.).
Зі знайдених у Павутинні файлів Ґрадуалу Корм’є (збірник усіх піснеспівів Меси) я зробив PDF, дав його в технічне опрацювання і викладаю тут. Ним ми користуємося у Львові на Месах у домініканському обряді в чудесній каплиці Розена.
А нижче даю правила Ієроніма Моравського:
Скорочений і спрощений опис ритмічних правил
за Ієронімом Моравським – із трактату De Musica 1270 року
Marcin Bornus-Szczyciński
Всі ноти в принципі рівні одна одній та короткі. За винятком тих, які довгі.
Тут 5 правил, що описують винятки, коли нота – довга:
- Перша нота твору,
якщо вона водночас є нотою finalis і якщо безпосередньо за нею не стоїть нота, видовжена іншим правилом. В
іншому випадку вона коротка. як інші.
- Друга нота в кожній
силабі, якщо безпосередньо за нею не стоїть нота, видовжена іншим правилом.
В іншому випадку вона коротка. як інші.
- Дві останні ноти
перед кожною павзою. Передостання нота завжди є на дві міри. Остання нота є
на дві міри, коли павза випадає в середині слова (тоді павза на 1), на 3
міри, коли павза випадає в кінці слова (тоді павза на 2 міри), або на 4,
коли павза позначена двома рисками (тоді павза на 3).
- Перша з 4 нот, що
йдуть униз на одному складі безпосередньо перед павзою.
- Перша з 5 нот, що
йдуть униз на одному складі безпосередньо перед павзою.
До цього слід додати визначену в іншому розділі
невму, звану plica longa, тобто дві
ноти вниз на одному складі на відстані щонайменше терції. Тоді перша з них
завжди довга на 2 міри, а друга коротка, хібащо та друга є однією з двох нот
перед павзою. Тоді й вона довга.
До цього з нашої поточної практики виконання нот
із доданою liquescencia (plica brevis), позначеною за допомогою невеликого
хвостика або вуса, співаною виключно на приголосному звуці (з повним
пропущенням голосного, навіть на момент), випливає, що ми співаємо її в
принципі на 2 міри, з чого половину другої міри призначаємо на властиву
ліквесценцію, тобто дуже коротку ноту, співану власне на приголосному звуці.
Правил цих ми не застосовуємо ні до гімнів, ні до
секвенцій, де переважають ритмічні правила, збудовані на античних метричних
стопах.
Так само псалмодія має свої власні правила, тісно пов’язані з наголосом слова. Слід також пам’ятати, що то не були правила, призначені для науки співу, а лишень опис конкретної, застаної в ХІІІ сторіччі практики. Цей опис не завжди мусить ідеально пасувати до кожного традиційного співу, який міг мати тоді і може мати сьогодні свою власну, домінуючу ритмічну практику, санкціоновану традицією – usus. Так діється, напр., зі сталими частинами Меси, де деякі правила взагалі годі застосувати. Натомість для співання респонсоріїв, антифонів та змінних частин Меси я досі не знайшов кращого опису. Однак є одна важлива умова: ми мусимо мати справу з ранньою квадратною нотацією з великою кількістю павз. У домініканців вона зустрічається у XIII та XIV сторіччі, у францісканців від XIII до XV сторіччя. Ця нотація була відтворена у домініканців бл. 1900 року за часів ґенерала Ясента Корм’є. В 30-х роках ХХ сторіччя книги було зреформовано через скасування більшости павз. Ці книги з 1930-х рр. здебільшого використовуються домініканцями сьогодні і в принципі не дозволяють застосовувати правила Ієроніма, хіба що перед співом накладемо на них павзи згідно з домініканським антифонарієм 1900 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар