Сьогорічний Фестиваль був уже зовсім тінню себе самого. Не було поселення по монастирях та ліцеях – кожен мусив собі резервувати пробуття власноручно. Людей було мало. Не приїхав навіть директор, Маріус Петерсон, що багатьох вельми вразило. Хоч усе-таки добре і похвально, що Фестиваль не відмінили зовсім.
Я пересилав друзям щовечора (Фестиваль було скорочено між середою 26 серпня та неділею 30-го) мої відеороздуми, які тут не хочу публікувати, вони мені натомість – щоденні реляції. Найбільше дякую Люцині Формелі та родині Олевнічаків. Їхній фото- і відеозвіт, який вони мені пересилали, тут публікую.
Вечір середи 26 серпня. Марцін Борнус-Щицінський відкриває Фестиваль (жодна офіційна особа з ратуші не з’явилася на відкриття):
Фестивальний клуб став цього року підпільним і містився в кімнаті аббатства Бенедиктинок. 26 серпня ввечорі:
Наступного дня, 27 серпня (четвер), мені переслали трохи світлин, як виглядає ярославська площа Ринок. Увесь світ поставив себе на павзу і ремонт!
Але Мацєй, продавець CD, не впадає в униніє і наспівує собі:
Як я люблю навіть сам цей час перед початком концерту! Коли чекаєш ДІЙСТВА. 27 серпня ввечорі, інструменти чекають люблячих рук:
І люблю, коли Марцін відкриває концерти, як і цього дня:
Фраґментик із того концерту ввечорі 27 серпня:
П’ятниця традиційно була в нас із Робертом Олевнічаком днем рідкісного пива. Що ж, цього року ми піднімали кухлі на відстані 100 км один від одного:
Тієї ж п’ятниці серед міських закамарків можна було почути ангельський спів. Ангели-бо не піддаються вірусам (хоч можуть упасти набагато нижче):
Мій улюблений зал майстер-класів!
Колеґіата все ще заставлена риштованням, як людська душа на ґенеральній сповіді:
29 серпня. Дівчата промовляють на семінарі. Ніби й мене згадали...
І як надія на те, що наступного року ми вже зустрінемося «в нормальнішому світі» (цитую Пйотра Капліту), тут трошки традиційних клубних танців. То вже після півночі 30 серпня:
Цвіркуни в серпні, нечисленні, але неубієнні.
Немає коментарів:
Дописати коментар