Питання мови літургійних перекладів та потреби творення нових текстів - одне з тих рідкісних, де між нами панує згода, як в ансамблі Вінтона Марсаліса. Отож, не сперечаючись із ним, а радше додаючи:
Чого можна очікувати від літургійних перекладів?
1. Так, що вони будуть зроблені з ориґіналів, а не з церковнослов’янської. Хоч цсл традиція перекладу, нехай і недосконала, має бути вшанована певним рівнем натуральної архаїзації.
2. Що вони будуть перекладені такою ж високою і мистецькою українською, якою є їхня ориґінальна грецька. Явище, з яким я зіткнувся - тут дуже радісне: українська в масі місць може навіть краще, точніше, поетичніше передати грецький первотвір, ніж це «робила» церковнослов’янська. Себто геть усяке почуття меншовартости супроти церковнослов’янської. Український переклад виходить кращий і точніший, ніж багатосотлітній цсл текст. Приклади тут не наводитиму, але їх - принаймні з перспективи моєї праці над текстами - сотні.
3. Що вони будуть зроблені з глибокою пошаною до музики, з якою мають бути нерозривно зв’язані. І то не тільки з простими галицькими (чи київськими) воскресними-самогласними наспівами, збудованими за принципом парадигм на два-три-чотири звороти + вступний та завершальний зворот, а й зі справжніми самогласними, як от наславники з Ірмологіону, вся візантійська система Трьох Учителів і т. д. Тут теж можу похвалитися добрими адаптаціями - прошу вже недовго почекати, і з’явиться на цю тему нове цікаве місце в інеті...
Чого ж не варто очікувати від літургійних перекладів?
1. Що вони будуть одразу, «зходу» зрозумілі уявному, пересічному захожанинові.
Саме оце хибне очікування - що хтось, уперше почувши, наприклад, догмат 4 гласу, дуже складний текст та ще й в ірмологійній співаній версії, неодмінно повинен зразу його зрозуміти, - оце очікування просто-таки губить усю справу, калічить, оскоплює чудові поетичні зразки. Приклад під руками - «Молитвослов» ЧСВВ. Можу собі дозволити його скритикувати, бо сам зрпобив у цій сфері вже дуже багато.
Як і всяка висока поезія, візантійські літургійні тексти вимагають труду, вчитування, вдумування, навіть - суперечки з ними. І - поваги, яку ми маємо, приміром, до ікони.
2. Що літургійні переклади одразу будуть євангелізувати й навертати.
Тут іще одне хибне очікування. Я впевнений, що когось вони євангелізують - хтось може, зайшовши до церкви, раптом почути в літургійному тексті щось таке, що переверне його свідомість, назавжди западе в серце, щоб там прорости богопізнанням. Але годі очікувати, що ми так перекладемо тексти, що даний процес стане «автоматичним». Адже ж і євангельський, і апостольський текст - так у церквах не діє, до когось промовить, а для когось - скажімо правду - до смерти зостанеться закритим, хоч би як добре і «сучасно» був перекладений.
ОДНА ПРОСТА РІЧ, ПРО ЯКУ ТРЕБА НЕ ЗАБУВАТИ, ДИСКУТУЮЧИ НА ЛІТУРГІЙНІ ТЕМИ
Все, що діється на богослужінні, як вербальна його частина, так і невербальна (кадіння, жести, входи-виходи і т. п.), не можна розглядати як свого роду євангелізаційну чи катехизаційну акцію. Складна символіка, складна поетика, складна музика - це літургійно-молитовне буття ВЖЕ ЄВАНГЕЛІЗОВАНИХ і катехизованих християн. Це для вже втаємничених.
Тим-то проблема - ЯК УТАЄМНИЧИТИ - повинна вирішуватися НЕ КОШТОМ усього цього літургійного багатства. Втаємничувати можна стома способами - і ґітарами, і барабанами, і блюзами та рок-н-ролами, і глосолаліями, і спільнотами, і гуртками, і парафіяльними шашликами. Тільки не варто нагинати чи кроїти літургійну сферу для потреб євангелізації. Коли потрапляєш у гості до гарної, доброї сім’ї, то благо цієї сім’ї є самоочевидністю. Водночас сім’я - це таємниця, подружжя має свої кодові знаки і слівця, які не будуть зрозумілі сторонньому - навіть дуже любленому. Ти - в гостях у дивовижно гарних людей, ти всією душею відчуваєш, що в цьому їхньому мікрокосмі - істинне добро, але ти ніколи не будеш розуміти всіх їхніх натяків чи півтонів у розмові між собою. Десь подібно і в літургійному житті. Це теж сімейне життя, зі своїми таємничими знаками, кодовими поняттями тощо. «Захожанин» мав би відчути ДОБРО, КРАСУ цього дивного світу, але годі очікувати, що він одразу збагне всі нюанси молитви-музики-поетики. І треба теж прийняти, що, хоч би ми в пляцок розбилися, являючи добро і красу, - когось НАВІТЬ ЦЕ відштовхне. Адже є маса людей, які приходять з упередженням, з наперед даним несприйняттям, просто з гординею супроти Церкви. Таких не євангелізує ні обноводухівський барабан, ні ірмологійний догмат. Тільки Сам Господь, Який знає краще від нас підходи до затверділих сердець...
Такі думки, сто разів мною передумані і переформульовані. Якщо банально - звиняйте.
На світлині - блюзмен Джон Лі Гукер (John Lee Hooker, 1917-2001), один з моїх найулюбленіших. Під кінець життя він грав, як ангели в небі. Світлина 1997 року
Немає коментарів:
Дописати коментар