НІЯК НЕ ВІДЛУЧАЮЧИСЬ (про Вознесіння)

Таємниче свято. Справді, що відчували апостоли, коли Він возносився? Тропарі і стихири - не тільки візантійські, а й вірменські (шаракани) - говорять про радість учнів. То в них не було ніякої туги? Жодного відчуття щему від відходу Вчителя? Дивовижно.
Один з найбільш приголомшливих текстів - кондак (кукулій), навіть у не найкращому перекладі «Прийдіте, поклонімся» звучить вражаюче: «Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!». Ніяк не відлучаючись! Невідступно перебуваючи з нами тут, тепер! Згадую славнозвісну історію навернення митрополита Антонія Сурозького, і - нікому невідому, але багато в чому подібну історію навернення моєї Галі. Ці дві історії - про живу присутність спасаючого Ісуса. Є до кого воззвати з глибин відчаю, коли світ починає здаватися джунґлями, люди довкола - хижими звірами, предмети в кімнаті - засобами для самогубства... Тоді Він відчиняє - якщо призовеш Ім’я Його - оцю тонку грань між двома вимірами буття, дає Себе відчути, робить Свою милість відчутною, як говорить 142 псалом.
Вознесіння можна почати розуміти - всю його глибину і неймовірність - коли хоч трохи заглибитися в те, що сталося з Ісусом. Він СТАВ нашою плоттю і коли вознісся - то з цією ж плоттю, вона назавжди - Його. Отже, тепер людська плоть возсідає праворуч Предвічного Отця! Плоть мене, падшого і грішного, плоть мене, приреченого постаріти, посивіти, знесиліти, померти - можливо, пройшовши всі упокорення старечої немічности, ставши тягарем для родини, змушуючи молодих по мені прибирати і вдихати мій сморід. Оця плоть - з Богом, у тому вимірі, який не старіє, не знає присмерку, не нівечиться. Моє ефемерне, смішне плотське буття Бог захотів з’єднати зі Своїм - всепереможно світлопромінним!
І ще одна таємниця: але Богові і тутещня моя, тимчасова моя ефемерність не байдужа! Бо ж Він плоть прийняв, не щоб мене принизити, не щоб показати Свою силу проти мого безсилля. Він принизився, щоб мене вивищити. На те і перетерпів Він хрест, оплювання, бичування, корчі катованого тіла - щоб якось перейти і мій сумний шлях тут на землі, в неспасенному світі. Не знаю, як це окреслити, буде неточно, але інтуїтивно відчуваю: Ісус увійшов у НЕМОЖЛИВІСТЬ СПАСІННЯ. Він побував там, де крайній відчай.
 Тому тільки Ісус може бути Заступником. У Своїй плоті Він носить досвід умираючого космосу. Кіт і голуб, переїхані автомобілем і покинуті гнити на асфальті - я не знаю, як це точно окреслити, але якось і їхня вмирущість і мікр і Радости всього творіння.