КІЛЬКА ЗАУВАГ ЩОДО ІДЕЙ МАКСА ВЕБЕРА (або: ЧИЯ РЕЛІГІЯ ЕКОНОМІЧНО УСПІШНІША?)

Ідеї Макса Вебера, особливо з його праці «Протестантська етика та дух капіталізму» (1905), стали в передових українських інтелектуальних середовищах просто-таки загальним місцем, чимсь само собою зрозумілим. Україні так зле економічно, тому що вона схибила з версією християнства – треба було спершу обрати католицизм, а потім усім разом перейти на протестантизм. У цьому викладі веберіанство процвітає також у нас в УКУ, з додатком ідей Семюела Гантінґтона про зіткнення цивілізацій. Мені натомість було завжди дивно, що можна так легко підпадати під ідеологеми, причісуючи під ці ідеологеми вельми різноманітні явища, або не зауважуючи тих феноменів, які прямо суперечать ідеологемам.

Мою опозицію тут можна висловити кількома реченнями. Якщо й існує зв’язок соціально-економічної успішности з релігією, то успішнішими завжди будуть – релігійні дисиденти. Хоч би тому, що дисиденти завжди приречені покладатися на власні сили, адже не належать до підтримуваної державою релігії, а часто прямо переслідуються. Саме тому протестантизм був успішнішим – це був дисидентський бунт проти католицизму.

Але за тим самим принципом завжди успішнішими були євреї, бо завідомо не мали підтримки держав, де перебували в Ґалуті. В Османській Імперії економічно успішнішими від панівних мусульман були утискувані православні народи – вірмени, греки та ін. В сучасному Єгипті переслідувані християни-копти (це теж східне християнство) мають вищий рівень життя.

В Росії таким яскравим прикладом були старообрядці: плекання іконопису, знаменного співу та багатогодинних богослужінь не перешкоджало їм бути найуспішнішими свого часу підприємцями. Бо старообрядці мали свою, дисидентську версію Православ’я, були переслідувані державою.

То правда, що Греція та Вірменія, Румунія й Україна не є економічно успішними державами. Але що точно можна сказати: в США меншими цих народів не належать до бідних-упосліджених. Жебрущі на вулицях Нью-Йорка вірмени та греки (ба! навіть українці) є вкрай рідкісним явищем.

Отже, браття і сестри, дивімося не на те, котра конфесія приведе до ліпшого життя і вищих стандартів. Пильнуймо, щоб не стати панівними.

Програма Сєрґєя Мєдвєдєва «Православие против модернизации»

ПРАЗНИК

Празник – це слово дорогоцінно повинне існувати так само, як і «свято».

Бо коренево воно виростає з порожнечі. Тієї справжньої порожнечі, яка багатьом навіює страх, безпорадність, тугу, потім збунтування.

Ми були створені з порожнечі, ми носимо її в собі, однак повсякчас зі страху намагаємося її псевдозаповнити. Що таке гріх як такий? – псевдоповнота. Любі-дорогі нам папірчики, в які загорнуто наше сміття.

Ми це добре відчуваємо: порожнеча, празність грізно споріднена з небуттям, зі смертю. А ми й є взяті з 1) минущого швидкоплинного місива та 2) зяяння душі в порожнечу. Ніщо позіхає крізь нашу свідомість, грає на нашій свідомості своєю чорною пащею. Від цього свідомість утікає в злуду непразности, весь-час-зайнятости, якщо вистачить амбіцій/гордині – в злуду місії, покликання і тому подібних фантомів.

І парадокс празника в тому, що ти мусиш довіритися порожнечі. Полюбити її. Не боятися. Не займатися. Не працювати. Не дбати.

Бо й найдуховніша, нацерковніша робота, якщо не ритмізується празником з його благословенним денним і нічним ніщо, – небезпечно наближається до сліпоти, до втрати вразливости.

Сказати собі, перефразовуючи Боба Марлі: Stop this train, I'm leaving! Випрягтися з запряга клопотів, дійсно отложити попеченіє. Лише тоді настає очищення зору, тоді дарується поглядові радість від рядів різномиготливих вікон в австрійських кам’яницях, від величі зелених крон, від уловлення трепетної таємниці людських постатей у хвилях міського моря.

Празник – вісник благословенної порожнечі, цілитель ран біганини і злободенної марноти.

Саме празник є мірою всякої діяльности, активности, не навпаки.

Апостолам по Вознесінні була звелена блаженна порожнеча очікування. Лише перейшовши її, отримуєш Духа.

Забіганий ксьондз по певному часі стає невразливим на живе спілкування з конкретною людиною. Надтурботлива мати легко перестає відчувати, що дітям по-справжньому болить і прагнеться.

Тому: полюби порожнечу, якщо хочеш наповнювати інших. Навчися слухати ніщо, просто сонце, день, ніч, пульс міста, погойдування гілок на цих прекрасних деревах, що нам даровані, – так зможеш почути людину, біль, турботу, клопіт.

Укорінися в постійний празник, у Гемінґвеївський Moveable Feast. Дай Богові грати на тобі в буднях, як на акордеоні чи хоч би як на губній гармошці, де твоя діяльність - то Божі пальці на клавішах чи Його губи на перетинках, а Твоя суть - грайлива (в прямому сенсі) порожнеча акордеонних міхів та гармошкових пищалок.

[17. V 2018 перед північчю]

BACH REWRITE

Бах з електронікою – настільки не новина, що я ніколи б не звернув уваги на цей проєкт Bach Rewrite, якби не щедрі похвали Роберта Пожарського. [Тут більше.]

[17. V 2018]

Літургійний консерватизм легко і немовби логічно поєднується з політичним. У Польщі любителями традиційних (тридентійських, «w rycie nadzwyczajnym») мес є, в основному, праві та ультраправі сеедовища, виборці ПіСу та ще правіших партій. Так само в нас у Галичині: прихильники дбайливого, неспішного богослужіння з добрим співом і т. п. одразу підозрюються у москвофільстві, «русмірстві». Парадокс у тому, що найкращі співці традиційних латинських богослужінь у Польщі – переконані противники теперішньої тамтешньої влади. Не знаю, чи варто називати їх лібералами, але вони точно не політичні консерватори. Тому тим співцям нелегко у правому середовищі традиціоналістів. Може, тому, що справжній мистець високого рівня не може бути вузьким консерватором? Може, в цьому є певна спасенна таємниця мистецтва, творчости? Може там, де мистецтво, політичний консерватизм до кінця неможливий? Тут одне з важливих питань співвідношення апостольських Церков і свободи.

10 ВИДІВ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ ВІД ХУДОЖНИКА-ҐРАФІКА ЄВГЕНА УДІНА

Євген Удін народився 1937 р. в Донецьку, 1966 закінчив Львівський Поліграфічний, понад п’ятдесят років живе і працює в Тернополі. Майстер книжкової ґрафіки. Його види Почаївської Лаври я випадково знайшов у книжці-журналі про Лавру, яка лежала на «столику очікування» в нотаріуса, щоб знудьговані клієнти, яким оформляють документи, щось бездумно гортали. І так я вполював добру ґрафіку. Ось папка.

ПОП-БОЖНІСТЬ

Думаючи, як би то назвати гіт-парад пісень типу «Коли на волю проситься сльоза» і їй подібних, я раптом знайшов самоочевидне: поп-божні пісні. Поп-божні літургії. Поп-божні проповіді.

Не маючи поваги до власної ж літургійної традиції, різні «з’єдинені» Церкви просто приречені на поп-божність. Вона займає місце того, що не поважається, трактується як обтяжлива обставина – а так трактується богослужіння в уніатів. (При тім літургійні дослідження можуть в уніатів стояти вище, ніж у православних).

І зворотня проблема: православні, маючи прекрасні богослужіння і набагато більше шануючи їх, черпаючи з них і богомисліє і богословіє – надто герметичні, надто відкидають геть усе, що приходить як питання, як пошук зі світу. І створюється хибна альтернатива: або літургія з ґітарками під поп-божні мелодії, або герметичний квазі-талібан без антен до туги зовнішнього світу.

Думаю, що Ісус був би проти такої герметичности. Але думаю також, що й ґітарки Він би відкинув: «Те належить робити, і того не залишати» (Мт 23:23). Між «тим» і «тим» пропливає в Церкві моє життя.

ДВА ГРЕЦЬКІ ВІЗАНТІЙСЬКІ ПІСНЕСПІВИ ДЛЯ ЛІТУРГІЇ ПЕРЕДОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ

Ось уже добігає кінця і Великий Піст, і Страсний Тиждень. Спокій, тиша і весняне сонце Великої Суботи. Місто ніби таке саме, але на один рівень тихше. ...Цьогорічного Посту двічі, в п’ятниці 16 та 23 березня, я співав Літургію Передосвячених Дарів з о. Хризостомом Канавакісом (він служив усе грецькою) та з Кліросом. Підготував з цієї нагоди два піснеспіви:

«Да ісправится молитва моя» зі стихами, гласи 6 і 5, за співом монахів обителі Сімонопетра на Святій Горі. Ось їхній спів:

А ось тут ноти.

Піснеспів «Нині Сили Небесния», глас 6, Петра Лампадарія Пелопоннеського. Ось тут ноти, також я зробив MIDI-файл. [Під час Великого Посту 2022 року я також зробив адаптацію цього ж піснеспіву до церковнослов’янської мови.]

Цікаво, наскільки інакшим є ось це виконання того самого піснеспіву: 

СТИХОВНЯ УТРЕНІ ВЕЛИКОЇ П’ЯТНИЦІ – АДАПТАЦІЯ З АФОНСЬКОГО ВАТОПЕДСЬКОГО ВИКОНАННЯ

Це останній ряд стихир на Утрені Страстей. Їх ватопедське виконання я знаю і подивляю ще з кінця 1990-х, коли проф. Юрій Ясіновський позичив мені CD з записом піснеспівів Великого Тижня та з невмами в доданій книжечці (тоді я ще не вмів читати невми). Через більш ніж 15 років я вирішив адаптувати ці піснеспіви до нового українського перекладу Страсної та Світлої Седмиць. І з великою втіхою виявив, що адаптація виходить вельми вдалою – в сенсі відповідності українського тексту грецьким музичним зворотам. Ось ця адаптація – PDF. А тут запис монашого ватопедського виконання. Стихири 8-го гласу на Слава, і нині: адаптовано з болгарського невматичного видання.

ВІРМЕНСЬКИЙ ЧИН ОМИТТЯ НІГ У ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР – ПОВНИЙ ТЕКСТ І НОТИ

Викладаю цей чин на тиждень пізніше, але тішуся, що цього року вдалося зробити повну його версію: набрати всі необхідні тексти і піснеспіви. До цього року ми користувалися тільки версією для хору. Піснеспіви чину подано у двох версіях: одноголосні «кілікійські» та поліфонічні Комітасівські гармонізації. Вся ця музика абсолютно прекрасна. Цього року я додав ще й весь багатострофний шаракан Великого Четверга «Верадзґогн єркніц», відмітивши в ньому строфи на тему омиття ніг і строфи про Тайну Вечерю. Ці останні можна співати протягом усього року на Літургіях під час причастя вірних. PDF-файл.

Авдіо-зразки виконання:

Псалом 50 – сс. 4-7.

К’ароз (єктенія на розспів) – сс. 23-27.

Шаракан «Айсор канґнецав», ґандзи (і таги) в гармонізації Комітаса Вардапета – сс. 28-33.

Піснеспів «Айсор анч’ар’» (перша частина) – сс. 46-48.

БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ У СВЯТУ І ВЕЛИКУ СУБОТУ – НА 2018 РІК

Служба Великої Суботи в уставному поєднанні з текстами Благовіщення Пресвятої Богородиці. Із вкрапленнями піснеспівів. Такий випадок попередньо був 2007 року. Тоді я співав з друзями всі служби Великої Суботи на Кайзервальді, то був чи не останній рік перебування там ієрм. Ігнатія Голинського яко настоятеля, і то було прекрасно. Довге кадіння під час 9-ї пісні перед намісною іконою Богородиці (о. Йоан Дацько). Наступний випадок такого поєднання буде 2029 року, а далі – вже десь після 2050. Тут PDF-файл. А тут два попередні випадки Благовіщення:

2016 р. – у четвер 4-ї седмиці Великого Посту;

2017 р. – у п’ятницю 6-ї седмиці Великого Посту.