Літургійний консерватизм легко і немовби логічно поєднується з політичним. У Польщі любителями традиційних (тридентійських, «w rycie nadzwyczajnym») мес є, в основному, праві та ультраправі сеедовища, виборці ПіСу та ще правіших партій. Так само в нас у Галичині: прихильники дбайливого, неспішного богослужіння з добрим співом і т. п. одразу підозрюються у москвофільстві, «русмірстві». Парадокс у тому, що найкращі співці традиційних латинських богослужінь у Польщі – переконані противники теперішньої тамтешньої влади. Не знаю, чи варто називати їх лібералами, але вони точно не політичні консерватори. Тому тим співцям нелегко у правому середовищі традиціоналістів. Може, тому, що справжній мистець високого рівня не може бути вузьким консерватором? Може, в цьому є певна спасенна таємниця мистецтва, творчости? Може там, де мистецтво, політичний консерватизм до кінця неможливий? Тут одне з важливих питань співвідношення апостольських Церков і свободи.
Немає коментарів:
Дописати коментар