ПРАЗНИК

Празник – це слово дорогоцінно повинне існувати так само, як і «свято».

Бо коренево воно виростає з порожнечі. Тієї справжньої порожнечі, яка багатьом навіює страх, безпорадність, тугу, потім збунтування.

Ми були створені з порожнечі, ми носимо її в собі, однак повсякчас зі страху намагаємося її псевдозаповнити. Що таке гріх як такий? – псевдоповнота. Любі-дорогі нам папірчики, в які загорнуто наше сміття.

Ми це добре відчуваємо: порожнеча, празність грізно споріднена з небуттям, зі смертю. А ми й є взяті з 1) минущого швидкоплинного місива та 2) зяяння душі в порожнечу. Ніщо позіхає крізь нашу свідомість, грає на нашій свідомості своєю чорною пащею. Від цього свідомість утікає в злуду непразности, весь-час-зайнятости, якщо вистачить амбіцій/гордині – в злуду місії, покликання і тому подібних фантомів.

І парадокс празника в тому, що ти мусиш довіритися порожнечі. Полюбити її. Не боятися. Не займатися. Не працювати. Не дбати.

Бо й найдуховніша, нацерковніша робота, якщо не ритмізується празником з його благословенним денним і нічним ніщо, – небезпечно наближається до сліпоти, до втрати вразливости.

Сказати собі, перефразовуючи Боба Марлі: Stop this train, I'm leaving! Випрягтися з запряга клопотів, дійсно отложити попеченіє. Лише тоді настає очищення зору, тоді дарується поглядові радість від рядів різномиготливих вікон в австрійських кам’яницях, від величі зелених крон, від уловлення трепетної таємниці людських постатей у хвилях міського моря.

Празник – вісник благословенної порожнечі, цілитель ран біганини і злободенної марноти.

Саме празник є мірою всякої діяльности, активности, не навпаки.

Апостолам по Вознесінні була звелена блаженна порожнеча очікування. Лише перейшовши її, отримуєш Духа.

Забіганий ксьондз по певному часі стає невразливим на живе спілкування з конкретною людиною. Надтурботлива мати легко перестає відчувати, що дітям по-справжньому болить і прагнеться.

Тому: полюби порожнечу, якщо хочеш наповнювати інших. Навчися слухати ніщо, просто сонце, день, ніч, пульс міста, погойдування гілок на цих прекрасних деревах, що нам даровані, – так зможеш почути людину, біль, турботу, клопіт.

Укорінися в постійний празник, у Гемінґвеївський Moveable Feast. Дай Богові грати на тобі в буднях, як на акордеоні чи хоч би як на губній гармошці, де твоя діяльність - то Божі пальці на клавішах чи Його губи на перетинках, а Твоя суть - грайлива (в прямому сенсі) порожнеча акордеонних міхів та гармошкових пищалок.

[17. V 2018 перед північчю]