ЗОРЕСПІВ

[13 червня 2017:]

Чому я так люблю візантійський монодійний розспів, старий галицький ірмологійний розспів, григоріанський хорал в інтерпретації Марселя Переса, чому це для мене музика музик, пісня пісень?

Дочитуючи лемівський «Голос Неба», гостріше розумію те, що знав: бо це музика, співмірна космосові, співмірна таємницям Усесвіту. Дуже людська, дуже про людину тут-і-тепер, але й дуже космічна. Пісня космічних човнів. Не зрозуміє того той, хто не чарувався в дитинстві глибиною зоряного неба – особливо по селах, де мало електричного освітлення, і зорі церемонійно-царственно вражають своєю величчю, коли батько вперше тобі про них промовляє, і ти відчуваєш те, що ще не можеш виразити словесно, але потім знайдеш, знайдеш у Писанні, у піснеписців: БЕЗОДНЯ БЕЗОДНЮ ПРИЗИВАЄ!

Я співаю щось із цих космічних розспівів майже на кожній службі, навіть вельми повсякденній, мабуть, ще й тому, що вже в 10 років пробував писати фантастичні повісті, придумав ім'я міжзоряної мандрівниці – Ніктеоли, що діяла десь там, серед предива-прядива зірок. Так, я потім довго, часом дуже навпомацки, дуже збиваючись на манівці, шукав відповіді – а про що ж сяють зорі? а про Кого ж безмовно промовляють паче ума і словесе? І – так, я прихильник і любитель – з тих же особистих причин – усіього цього містично-неоплатонівського пласту, всіх цих Ареопагітиків і паламізмів, так, я нічого кращого, красивішого, мудрішого не знайшов. Немає нічого мудрішого над Православ'я, і не треба мислити його одразу конфесійно-закрито, бо всі люди, що прагнуть неба на землі у всіх конфесіях – православні, всі, хто поставив намет віри на цьому безмірному: безодня безодню призиває!

ПЕДРИК

12 червня 2017 року: в Гафії вдалося РРР. Щоправда, наразі на прохання повторити «Петрик П'яточкін» вона говорить ПЕДРИК.

ЙОЖІН

Пісенька про Йожіна з боліт – страшенно сподобалася Гафійці. Автор тексту і композитор – Ivan Mládek:

Jedu takhle tábořit škodou sto na Oravu.
Spěchám, proto riskuji, projíždím přes Moravu.
Řádí tam to strašidlo, vystupuje z bažin,
žere hlavně Pražáky, jmenuje se Jožin.

Refren:
Jožin z bažin močálem se plíží,
Jožin z bažin k vesnici se blíží,
Jožin z bažin už si zuby brousí,
Jožin z bažin kouše, saje, rdousí.
Na Jožina z bažin, koho by to napadlo,
platí jen a pouze práškovací letadlo.

Projížděl jsem dědinou cestou na Vizovice.
Přivítal mě předseda, řek mi u slivovice:
"Živého či mrtvého Jožina kdo přivede,
tomu já dám za ženu dceru a půl JZD.

Refren:
Jožin z bažin močálem se plíží,
Jožin z bažin k vesnici se blíží,
Jožin z bažin už si zuby brousí,
Jožin z bažin kouše, saje, rdousí.
Na Jožina z bažin, koho by to napadlo,
platí jen a pouze práškovací letadlo.

Říkám: "Dej mi předsedo letadlo a prášek,
Jožina ti přivedu, nevidím v tom háček.
"Předseda mi vyhověl, ráno jsem se vznesl,
na Jožina z letadla prášek pěkně klesl.

Refren:
Jožin z bažin už je celý bílý,
Jožin z bažin z močálu ven pílí,
Jožin z bažin dostal se na kámen,
Jožin z bažin tady je s ním amen.
Jožina jsem dohnal, už ho držím, johohó,
dobré každé lóvé, prodám já ho do ZOO.

ПІПЕД!

[Занотовано 5 червня 2017, в Понеділок Св. Духа:]

Старші мої дівчата змушують трирічну Гафійку повторювати складні слова:
– Гафійко, скажи «паралелепіпед».
Гафія, не довго думаючи:
– Паралепід піпед!

ЧЕРЕМОШ

От як воно: світлина 30-літньої давности (ну, чи 29-літньої) виглядає так, ніби їй зо двісті років. А може, то мені двісті років? Величезна подяка черемошанці Лілі Мельник з Нового Орлеану, що зберегла і
виклала ці світлини. Там і я є – чогось регочу як вар'ят. Але в 17-19 років ти ще не маєш тієї триклятої і мало кому потрібної «мудрости», завдяки якій робишся бундючно-несмішливий. Отже – університетський «Черемош»: перший і безцінний мій хор, у якому я співав, перше
товариство, де я почувся важливим у цьому житті і доціненим. Чудесне, незабутнє, СПРАВЖНЄ товариство. Рік десь так 1988-1989. Варто звернути увагу на напис поза нами: «Формування комуністичного світогляду
підростаючого покоління – найголовніше наше завдання!»

ГАФІЯ У ВІРМЕНЦІ – ЗАНОТОВАНО 29 ТРАВНЯ 2017

Гафія вчора на службі дивиться на лисуватого вірменина, що сидить на лавці за нею:

– Мамо, а вуйцьо не має волосся, він собі почистив.

«МЕТЕОРА» (2012)

[Нотатка від 28 травня 2017]

Один з найцікавіших фільмів – під багатьма оглядами, – які останньо я подивився. Раджу всім небайдужим до візантійської, поствізантійської, грецької і постгрецької, монашої і постмонашої культури, духовости, образности і т. д. [...] Фільм важливіший образно, ніж мовно. Та й сюжет віковічний: закохалися монах і монахиня. Добре, що навзаєм. :) А далі – як розвинулася їхня духовість. Якщо хтось вразливий на «образу віруючих почуттів» – краще не дивіться. Мені дуже сподобався... Але я про нього писатиму ще окремо.

[Нотатка від 29 травня 2017]

Отже: на тлі багатьох фільмів на, так би мовити, церковну тематику «Метеора» Спіроса Статулопулоса (2012) вирізняється високим класом і відсутністю дешево-карикатурного зображення церковно-монастирського життя. Якраз образи монашого подвигу там нема. Це фільм про пристрасть, про її владність. І пристрасть показана - як на мене - світло. Може, то тільки я так відчуваю-прочитую, але я вбачаю в цьому фільмі не стільки питання: монашество чи любовна пристрасть, скільки іконічне зображення і одного, і другої. Без дешевого засудження/відкинення монашества (як у фільмі «Грек Зорба»), але й без демонізації пристрасти. Тут: якщо вже паденіє, то ко спасенію.

Фільм більш образний, ніж сюжетний. Цю образність прегарно підкреслює чудова іконічна анімація, вплетена у стрічку багатьма сценами. ...І гарна музика...

В нашому світі, пересиченому сексом, де ця сфера людського життя стала буденністю і нудьгою, мабуть – парадоксально – секс на тлі монашої аскези повертає собі свій первісний вогненний вінець

Нижче мої скріншоти:

«GŁOS PANA» СТАНІСЛАВА ЛЕМА: НОТАТКИ З ТРАВНЯ – ЧЕРВНЯ 2017

Редукція людини до якогось її прояву, зведення всього її

духовно-тілесного феномену до одного, начебто вирішального важеля. Про

це багато писав у своїх щоденниках Шмеман, називаючи такий підхід pars

pro toto – підміна цілого частиною, видавання частини за ціле. Давно

вже це стало звичним прийомом суч. літературознавства: скандалізація

видатних письменників через вишукування в них – за піснею Гадюкіних –

«тілесних гріхів».

«СМЕРТЬ АХИЛЛЕСА» Б. АКУНІНА

[Нотатка від 27 травня 2017]

Прочитавши «Смерть Ахіллеса» Акуніна: одне з найкращих концепційно-літературних втілень Інь і Ян. Звісно, воно лежить на поверхні: перша частина, «Фандорін», описує дії позитивного персонажа – темноволосого і темноокого, друга частина, «Ахімас», описує біловолосого і прозороокого злочинця. Ахімас Вельде описаний премайстерно – до нього не виникає ненависти, в кінці виникає навіть співчуття. Хоч, може, то тільки я такий. Грань між обома – Фандоріним і Ахімасом – вельми тонка. Стежачи за множенням Ахімасових жертв (він же ж найманий кілер), не те що жахаєшся, а раптом розумієш, що Фандорін, добрий і благородний, залишив таку ж кількість трупів... Ну так, так, це романи для простолюду, змалювання східного світогляду для простолюду. Але тим і хороші Акунінські детективи: це спроба викласти-донести до пересічного читача певні важливі культурно-історично-релігійно-політичні феномени в палітурці закрученого криміналу. В цьому Чхартішвілі учень або однолінієць Умберто Еко – та перший написав більше.

БРАТИ ПО КУРТКАХ: СПОГАД ПРО ҐДАНСЬК 6-7 ТРАВНЯ 2017

Починаю переміщати свої матеріали з «Лицьової Книги» сюди, в набагато
миліший мені блоґ. Отже: молебень до св. Миколая, який я поклав на
візантійську музику для моїх польських друзів по Ярославському
Фестивалю, був відслужений в неділю 7 травня 2017 року просто неба на
горі Ровокул православними та римо-католицькими священиками. Співала
ґданська Schola Роберта Олевнічака, долучилося кілька православних
хористок.

А перед тим, у суботу 6 травня до Жуково в «палац» Олевнічаків
приїжджав Мацєй Казінський з Франческою – на вечерю. Подарував мені
чудесну куртку, ідентичну з його власною, так ми побраталися куртками.

Світлини також – із наступного дня, коли ми їхали на гору Ровокул
співати наш молебень (за свободу і незалежність якої «родіни» наклали
головами ті вояки?).