Є такий різновид духовости, яка вважає себе християнською, а оцінює явища завжди немовби через чорний хід.
Ніколи не приєднаюся до компанії, що весело проводить час, бо там – «товариство взаємної адорації». Правдою про цю компанію буде, коли всі між собою пересваряться. Сварка верифікує істинність стосунків.
Ніколи нікого не похвалю. Адже завжди можна перехвалити. Та й Євангеліє забороняє хвалити ближнього, щоб не відібрати в нього небесної нагороди. Тут – мучся, там похвалять.
Виразну присутність такої духовости я давно зауважив у нових модних католицьких рухах та практиках. Коли люди сидять на «біблійній годині», мов герої «Польоту над гніздом зозулі» у своїй психлікарні, витискаючи з себе самооскарження: в чому я перед Богом недостойний, в чому я не досягаю, не можу, вічно падаю... Якась пекельна психотерапевтична група під вивіскою «християнства»!
Духовість зціплених зубів. Духовість запнутого на останню дірку ременя. Духовість сестри Ретчед.
Проти такої духовости я маю конституційне право на повстання. Конституція – Євангеліє. Воно є ДОБРОЮ новиною. Доброю Новиною навіть про злу людину.
Сварка є критерієм істинности дружби чи співпраці? Це все одно, що сказати, що подружня зрада визначає істинність подружжя.
Темрява не є мірилом істинности світла. Підозра не є критерієм довіри. Гріх не є мірою людини.
Немає коментарів:
Дописати коментар