Як тільки – і де тільки – хтось починає багато говорити про «християнські цінності», я розумію, що християнством тут і не пахло. Тим паче, коли говориться про «традиційні цінності»: це означає, що хтось робить із віри, Євангелія, вчення Христового, Церкви – санкцію своїм авторитарним, а щонайменше – маніпуляційним уявленням.
Християнство – найбільш нетрадиційна релігія, це віра нетрадиційної орієнтації. Християнство – підозріле і небезпечне. Воно тільки до пори, до часу терпить спекулювання на собі як на «традиційній цінності», воно в своєму корені не хоче і не може бути печаткою благопристойности.
Що «традиційного» в житті Алексія – чоловіка Божого або в житті преподобної Ксенії Римлянки, пам’ять якої сьогодні якраз звершувалася за старим стилем? Це нормально, це буржуазно-правильно – жити при власному домі невпізнаним жебраком, як Алексій? Прожити пів століття в пустелі, як Марія Єгипетська? Згідно з «традиційними цінностями», Марія мала б після навернення жити добропорядним буржуазним подружжям, жодних пустель і левів. Можливо, вона ще мала б прочитати курс лекцій з біоетики, щось там про правильне сексуальне життя.
Увірування, яке пов’язується, за Євангелієм, зі зненавидженням світу цього з його інституціями та цінностями (пор. Лк 14:26), в житті багатьох людей може – і повинне! – перевернути всі «цінності», весь усталений життєвий орднунґ. Зовсім не тому, що Бог не любить порядку – Він є Творцем космосу, себто безмірної впорядкованої вселенської структури. А просто тому, що світські цінності, хай сто разів релігійні й освячені століттями, усталені, успішно діючі в суспільстві – обертаються вкрай швидко несвободою, ідолатрією, навіть щоденним пеклом. А християни покликані до свободи. І цінності ми цінуємо тільки тому, що вони Богодаровані, дочасні і зникомі. Тому що даруються у свободі і для свободи, для сповнення людини у творчості.
Викладаю вечірню 25 січня – св. Григорія Богослова. Також тут наславник на «Господи, воззвах» цієї вечірні: стихира «Невтомний язик твій до повчання», глас 8, адаптована з давнього наспіву за «Стихирарем» ієрм. Луки (Михайловича):
Невтомний язик твій до повчання,
у вухах
серця знаходячи відгук,
лінивих душі пробуджує;
і в
богогласних словах
ліствиця виявляється,
що від землі до неба
виводить.
Тому, Григорію Богослове,
не переставай молитися Христу Богові,
щоб від бід спас душі наші.
Тут вечірня Трьох Святителів (30 січня). Згодом дороблю на вечірнях паремії, дороблю й утреню до тих служб, наразі ділюся тим, що маю. У болгарському невматичному «Псалтикійному Мінейнику» (опрацював його і видав Манасія Поп Теодоров, Софія 1922, с. 128) подано інший, ніж у теперішніх церковнослов’янських Мінеях, гарний тропар Трьом Святителям – «Три величайшия світила Трисолнечнаго Божества», глас 1; викладаю його в п’ятилінійній нотації.
[Додаю в березні 2024 наславник «Тайні сурми Духа» на Господи, воззвах, глас 6, за тим же «Стихирарем».]
Немає коментарів:
Дописати коментар