Сніг, почавши падати в суботу серед дня, забілив у ніч на цю неділю ціле місто. Ми його чекали на Різдво і Богоявління, але він собі обрав неділю Блудного Сина за візантійським календарем, коли вже не дуже його хочеться вітати.
Тим не менше, ранок з лапатими гілками виглядав торжественно. Предстояння засніженої тиші в недільний ранок за вікном. Перед Тів-Патараґом я ще зробив кілька світлин улюбленої церкви моїм простесеньким телефоном. Які різні ці ніби ті самі вулиці – Вірменська, Краківська! Тут кожен поворот, кожен закуток асоціюється зі святом, з чудом літургійности, з радістю Богоспілкування, а по службі – радістю спілкування з друзями. Благословенна львівська Вірменка!
Думки сьогодні: неможливість проповідування, абсолютна неміч при спробі говорити щось про Христа і Церкву певним людям. Що їм будеш говорити, якщо їм просто непотрібен Бог? На що здадуться всі твої таланти, вміння, ерудиції та експресії? Найвище, чого досягнеш – мовчазного акту про ненапад, тимчасового zawieszenia broni.
Але й це треба приймати. Дуже важливо час від часу бути зовсім неуспішним, переживати невдачу і незмогу – невдачу і незмогу саме в тій царині, яка ніби є твоєю сильною стороною. То і є одна з форм смирення: спробувати, зазнати невдачі, відступити.
Все-таки є люди тієї самої або близької хвилі, а є люди – майже ворожі, прямо на якомусь тілесному рівні. Несприйнятні. Ти можеш тільки, як сніг, смиренно падати на голови праведних і неправедних. А потім так само смиренно розтанути, чекаючи своєї весни, воскресіння Богодарованої Сили.
Немає коментарів:
Дописати коментар