О. Юзеф Тішнер (Józef Tischner) сказав якось напівжартома - насправді ж, дуже серйозно, - що Бог воплотився, щоб могти заграти і затанцювати.
Для мене це вражаюча думка. Бо ми на християнському Сході дуже правильно підкреслюємо кенотичний характер Боговоплочення, ми жахаємося в гімнографії, як Творець усесвіту міг так Себе обмежити, лежати як немовля, ссати Материнську грудь і т. д.
Але - попри всю мою любов до нашої різдвяної піснетворчости - тут хочу додати і західну катафатичну ідею, так гарно і глибоко розвинуту Тішнером (зрештою, не знаю, може, вона є і в котрогось зі східних Отців):
Поки Бог не воплотився - Він не мав вуха, щоб почути музику. Так, Він прекрасно знав партитуру. Але Він НЕ МІГ чути музику вухом, як чують люди.
Поки Він не воплотився - Він не мав ніг, щоб станцювати. Він знав геометрію танцю, але не мав земних ніг, щоб натішитися танцем.
Поки Він не воплотився - Він не міг тішитися смаком хліба і вина.
Не міг намалювати рукою образ.
Так, Бог чогось НЕ МІГ, поки не самообмежився. Його любов до людини, думаю, дуже конкретна, не повчально-педагогічна. Він любить людину, не тільки щоб її спасти, але і щоб пережити весь людський позитивний досвід. Щоб включити цей досвід у Себе. Навчитися від нас наших умінь.
Бо наш Бог тепер - завжди Чоловік, завжди Людина. Він же не розвоплотився після Свого Вознесіння. Тому Йому дорогі не тільки наші драми-трагедії, але й наші танці та музикування, наші відчування світу, наші хліб і вино.
Для ілюстрації - ця абсолютно Божественна музика з Нідерландів:
Немає коментарів:
Дописати коментар