Насамперед, читачеві треба мати на увазі, що я не противник молебня до Богородиці як такого, щобільше, я дуже люблю текст із Часослова – Теостирікта Монаха молебень «во всякой скорбі душевній і обстоянії». Але я рішучий противник ЩОДЕННОГО ТРАВНЕВОГО молебня, посвяти цілого місяця Діві Марії і т. д. Тепер до справи.
Маївка – паралітургічна практика західного походження. Нагадаймо історію її на Заході.
В Західній Церкві I тисячоліття травень як місяць Марії святкували радше спорадично. Лише на зламі XIII і XIV ст. з’явилася ідея присвятити цей місяць Марії. Першим, хто кинув таку думку, був іспанський король Альфонс X (король Кастілії і Леону в 1252-1284 рр.). Цей владоможець запрошував брати участь у травневих набоженствах, сам подавав приклад, рекомендував своїм підданим збиратися в травні вечорами на молитви довкола фігур Матері Божої. Пропаґували подібну практику також німецькі містики пізнього Середньовіччя і Ренесансу.
Однак автором травневих набоженств як таких історично вважається єзуїт о. Ансоляні (1713). Саме він у королівській каплиці в Неаполі щоденно в травні влаштовував концерт пісень на честь Божої Матері. Концерт закінчувався благословенням вірних Найсвятішими Тайнами.
Найбільшим апостолом травневих набоженств уважається єзуїт о. Маццареллі. 1787 року він видав брошурку, в якій пропаґував маївку, ба більше, розіслав її всім єпископам Італії. Сам у Римі запровадив це набоженство у знаменитій єзуїтській церкві Іль Джезу, хоч формально на той момент орден єзуїтів не існував, скасований папою Климентом XIV у 1773 р. Маццареллі відправляв маївки і в Парижі, куди супроводжував папу Пія VII на коронацію Наполеона Бонапарта. Пій VII «обдарував» травневе набоженство відпустами. Наступні відпусти до маївки – вона складається в Західній Церкві з Літанії Льоретанської, «науки» священика та благословення Найсвятішими Тайнами в кінці – приписав 1859 р. папа Пій IX. У середині XIX сторіччя маївка прийнялася в майже всіх «католицьких» країнах.
Чому в Східній Церкві відправа маївки неприпустима? (Повторюю: йдеться про ЩОДЕННУ практику в травні, а не про молебень до Богородиці взагалі.)
ПО-ПЕРШЕ. Одна з причин виникнення і розвитку маївки на Заході - убозтво західної церковної гімнографії. Маївка намагається там це убозтво якось компенсувати. На Сході натомість такої проблеми ніколи не було. У нас існує незміренна кількість прекрасних, глибоких, поетичних і повчальних марійних гімнографічних текстів. Практично кожен ряд піснеспівів закінчується Богородичним – зверніть увагу хоча б на Богородичний-догмат у кінці ряду стихир Великої Вечірні. І добове коло, і річне коло рясніє чудовими зверненнями до Богородиці.
ПО-ДРУГЕ. Східна марійна гімнографія дуже вивірена і витримана в поетично-христоцентричному ключі. Це закодоване в високій поезії – високе богослов’я. Повторюю: воно супроводжує ВСІ денні і річні молитви. Мета такої щедрої присутности марійних піснеспівів - утвердити і свідомість, і підсвідоме релігійне чуття людини в істинному, правильному богопочитанні. Натомість західна марійна поезія надто часто межує з ідолопоклонством, а часто й переходить цю межу. Чим усі ці придорожні фігурки Діви Марії, часті і в нас у Галичині, відрізняються від фігур індуїстських? Що таке - ці всі зіроньки довкола голови Марії, відсутність Отрока-Христа в Її обіймах, як не сумний зрив зі справжнього вшанування в примітивне ідолопоклонство?
ПО-ТРЕТЄ. В Східній Церкві маївка затьмарює і, по суті, руйнує пасхальну тематику, таку важливу якраз у травні. Адже на травень переважно попадають тексти і піснеспіви з Цвітної Тріоді, де кожен тиждень ми святкуємо - день за днем - велич і дар Пасхи, Вознесіння, П’ятдесятниці. Цвітна Тріодь містить багатюще суцвіття євангельських тем і образів, з якими не зрівняється жодний вбогий молебень. Бо ж не просто Пасха, Вознесіння і П’ятдесятниця: ми щодня медитуємо над різними аспектами цих свят: явління господа Томі й іншим учням при замкнених дверях (тиждень Томи), біг мироносиць до Гробу (тиждень Мироносиць і Йосифа Благообразного), зцілення паралітика (тиждень розслабленого), тема Христа – Води Живої (Переполовинення), розмова з самарянкою і т. д. Це все має відходити в тінь задля ідолопоклонського молебня?!
(Чергове повторення: звернення до Богородиці є постійним контрапунктом у всіх цих темах, Матір Божа з нашої молитви в ці прекрасні тижні нікуди не дівається!)
Від одного розумного і дуже відданого душпастирській праці священика я чув такий арґумент «на захист» маївки: на неї приходить більше людей, ніж на вечірню, отже є можливість «щось їм сказати» – себто проповідувати. Але такий підхід інструменталізує богослужіння, перетворює його на знаряддя «для чогось іншого», на формальність, яку ми «відправляємо», як потяг з вокзалу.
Отже, повсюдна присутність маївки в УГКЦ, те, що ніхто з клиру, ні ієреї, ні єпископи, зараз не ставить під сумнів цю практику (підіть до катедри св. Юра - і наслухаєтеся там про «Матінку Божу», «Фатіми» і «Люрди»), – свідчить про те, що ми знову як Церква марнуємо власне літургійне багатство, заміняючи його підробками під Захід. То, може, мали рацію ті з духовенства, хто на початку 90-х заперечував літургійне вживання слова «православний»? Може, варто назватися УНКЦ – Українська Народно-Католицька Церква.
Немає коментарів:
Дописати коментар