Один з найближчих мені святих. Не знаю, чи дружив би я з ним, якби жив у його епоху. Однак дуже вражає його камертон правди: боронити українців у Галичині під час польського міжвоєнного панування, потім боронити поляків після вересня 1939, потім боронити євреїв під час нашестя нацистів – це виняткова чуйність до правди, саме євангельської. Його слова з Майданка про те, що не треба намагатися його звідти витягнути, що він там – у небі, бо потрібний людям, вражаюче перегукуються з посланнями перших мучеників, напр., Ігнатія Богоносця.
Святий виходить за рамки. За рамки свого середовища, зумовлень виховання, різних політичних і навіть душпастирських «рацій». У святого не «рація», а правота, правість, праворуч-стояння з Богом.
Фільм про Еміліана Ковча «Парох Майданка»:
