ДУХОВНІ ТЕМИ ВОСЬМИ ГЛАСІВ

Дорогі спільнотяни, співці і друзі співців з усім зацікавленим колом! Тема духовного значення Восьмигласся давно цікавила мене, особливо в аспекті духовної теми кожного гласу зокрема. Десь зо шість чи сім років тому я зустрів у збірнику піснеспівів для всенічного чування, виданому і прокоментованому Димитрієм Болгарським, прецікаві його нотатки при нотах самогласних наспівів кожного з восьми гласів (Всенощное бдение. Богослужебные песнопения Православной Церкви. Составление, редакция, комментарии Дмитрия Болгарского. Издание Свято-Троицкого Ионинского монастыря. Киев 2000. СС. 90-139). Димитрій Болгарський робить свою характеристику гласів, виходячи з літургійних текстів і багатолітньої реґентської практики. Наводжу тут усі його тексти на цю тему, доповнюючи їх моїми коментарями, оскільки мені добре відома також уживана сьогодні в грецько-балканських Церквах візантійська система восьмигласся (реформована 1814 року Трьома Вчителями).

Димитрій Болгарський:

В історії Богослужбового співу неодноразово чинилися спроби охарактеризувати наявні в церковному вжитку гласи, осмислити їхню внутрішню ідею. Відомі досьогодні характеристики є не чим іншим, як копіями визначень, витворених західними дослідниками католицької музики. Збудовані на засадах античної музичної теорії, передовсім на ідеях Платона та Арістотеля, вони несвідомо були перенесені на специфічно слов’янський, православний ґрунт.

Зважаючи на те, що такі характеристики не можуть бути прийнятними, а існування їх доконечне для осмисленого співу, ми робимо доволі умовну спробу характеристики кожного гласу, базуючись не на аналізі мелодії, яка є гранично простою і в різних гласових наспівах часто має схожі фраґменти, а на богослужбових текстах. Текстова спорідненість піснеспівів у кожному гласі: Богородичних догматів, воскресних тропарів, стихир та ін., дозволяє виснувати, повторимо – доволі умовно, узагальнену ідею кожного гласу. Знання філософії, внутрішньої мудрости, закладеної в текстовому матеріалі виконуваних гласів, повинне викликати у співців стан радости, вдячности, усвідомлення архиважливих понять, необхідних для спасіння людини, її душі.

Коментар Андрія Протопсалта:

Остаточним увінчанням розгляду духовної теми кожного з восьми гласів є, на моє переконання, знайомство з їхнім теперішнім візантійським «ориґіналом» (при всій умовності такого поняття - через те й узято його в лапки). Вживані в Греції, на Балканах, у Румунії, в арабів-мелхітів гласові мелодії дивовижно підтверджують інтуїції Димитрія Болгарського, зроблені ним на основі богослужбових текстів. Підтверджують тональністю кожного гласу, специфікою побудови мелодичної лінії. Тому можна базуватися і на аналізі мелодії – але візантійської (в реформованій 1814 року системі Трьох Учителів).

[У квадратових дужках подано тонічні ноти (найчастіший ісон) кожного гласу]

За грецькою системою, гласи рахуються інакше, ніж у слов’ян, не 1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й і 8-й. Передусім, вони поділяються на дві групи: основні (ΗΧΟΙ ΚΥΡΙΟΙ) – перший, другий, третій і четвертий, та похідні (ΗΧΟΙ ΠΛΑΓΙΟΙ). Ці останні називаються:

похідний від першого (ΠΛΑΓΙΟΣ ΤΟΥ ΠΡΩΤΟΥ) – слов’янський п’ятий;

похідний від другого (ΠΛΑΓΙΟΣ ΤΟΥ ΔΕΥΤΕΡΟΥ) – слов’янський шостий;

«тяжкий» (ΗΧΟΣ ΒΑΡΥΣ) – слов’янський сьомий (мав би називатися ΠΛΑΓΙΟΣ ΤΟΥ ΤΡΙΤΟΥ, однак ця назва вживається лише в деяких підручниках теорії візантійської музики);

похідний від четвертого (ΠΛΑΓΙΟΣ ΤΟΥ ΤΕΤΑΡΤΟΥ) – слов’янський восьмий.

Відтак у висвітленні теми кожного гласу спершу подаю текст Димитрія Болгарського, після нього – мій коментар:

ГЛАС 1 «Глас початку примирення людини з Богом у співі, служінні, у спільному Богослужбовому торжестві». «Глас Богоявління».

Глас початку розкривання на землі Божественної величі-краси, порогу спасіння і Воскресіння. Це глас примирення людини з Богом, зруйнування «перегороди ворожнечі», глас єднання небесного і земного світу в співі, служінні, спільному богослужбовому торжестві. В ньому до нас, що тримаємося «віри якоря», звернено велегласний заклик: «Дерзай же, народе Божий» у перемозі над видимими і невидимими ворогами, в єдиній радості всесвітньої слави і спільному торжестві.

Рисою цього гласу є величність, особлива торжественність, переможність. Майже вся служба Святої Пасхи складається з піснеспівів першого і похідного від нього п’ятого гласу. Цей глас займає ведучу позицію за кількістю піснеспівів у Великі свята.

Коментар Андрія Протопсалта:

У грецькій системі ΗΧΟΣ ΠΡΩΤΟΣ. Його передгласовий заспів – ἀνανές. Тонікою (основним ісоном) переважно є візантійське «па» (ре), мелодія розвивається діатонічно. З важливіших піснеспівів, що підкреслюють тему Богоявління, треба, ясна річ, згадати тропар самого цього свята («Коли в Йордані…»). Крім Пасхи, також і Неділя Томи має Канон першого гласу, а ще Різдво Христове, Успення Богородиці (перший з двох канонів). Згадаймо також про головні стихири на «Господи, візвав я» (подібний «О дивноє чудо») на вже згадане Успення, Покров, Введення Богородиці в Храм.

Навіть тропар св. Хреста «Спаси, Господи…», хоч у ньому, на перший погляд, немає теми Богоявління, можна осмислити через старозавітній прообраз підняття – явління мідного змія перед стражденним народом у темряві пустині і смерти (згадаймо підняття Хреста в кінці хрестовоздвиженської утрені).

В галицькій гласовій системі найближчими за звучанням до візантійського первообразу є наспів тропарів воскресних та подібний «Гроб Твой, Спасе».

ГЛАС 2. «Глас Ісходу, переходження». «Глас, що нагадує про смирення, як дорогу до Бога і явленої Божественної Любови».

Піснеспівам цього гласу притаманне порівняння і зіставлення перехідних станів, від старого до нового, від природнього, непреображеного до святого, надприроднього. Це глас передсвять, йому також належать особливо зворушливі стихири, присвячені Божій Матері, що виражають розкаяння, подив, найтонші душевні переживання. Другий глас – це глас Божественної Любови, що пролилася людям, чистої, непередаваної словом, глас розкриття тайни Неопалимої Купини. Він нагадує людині про доконечність Ісходу, виходу з повсякденности, внутрішнього востання з гріха, марноти, пристрастей – за словом Спасителя: «Устаньте, ходімо звідси» (Йо 14:31).

Коментар Андрія Протопсалта:

Візантійський ΗΧΟΣ ΔΕΥΤΕΡΟΣ. Передгласовий заспів – νεανές. Має у візантійському первовзірці цілком відмінний від першого гласу розвиток мелодії; базуючись на тоніці «ді» (соль) або «па» (ре), вибудовує м’яку хроматичну або тверду хроматичну гаму (першу з цих двох неможливо передати західноєвропейською нотацією з огляду на відмінні від усталених у класичній європейській музиці відстані між нотами). Тому, коли в ряді стихир першу з них вказано співати на перший глас, а другу-третю – на другий, у візантійській гласовій системі цей перехід від першого до другого гласу відчувається дуже контрастово: міняється тоніка, міняється гама, мелодія немовби «возноситься» увиш, здобуває куди більшу внутрішню напругу, ніж у спокійному, порівняно низькому першому гласі. (Порівняйте стихири на стиховні Утрені Страстей.)

З другим гласом тісно споріднені у візантійській музиці четвертий і шостий – так, що часом у деяких тропарях та канонах практично ідентичним є рух-розвиток мелодії у цих трьох гласах.

І Різдво, і Богоявління мають багато стихир другого гласу (зокрема на «Господи, візвав я»). Багато великих свят мають канони з ірмосами «Грядіте, людіє…», згадаймо також канони Великих Понеділка, Вівторка і Середи.

Віддалено близьким до візантійського мелодичного прообразу є галицький подібний «Кіїми похвальними вінци».

ГЛАС 3. «Глас радости, що нагадує про необхідність передчуття-передсмаку небесної радости вже безпосередньо тут, на землі». «Глас Небесної Радости».

Один із найбільш загадкових і найменш уживаних гласів. Вочевидь, така стриманість, «недомовленість» пов’язана з таємницею самого числа 3 – як символу Божественної Тройці. Цей глас особливо «богословствує», в його піснеспівах акцентуються радість і світлоносність Христового Воскресіння – джерела людського спасіння. Почуття, що виникають унаслідок переживання різних священних подій – радість, мир, подив, захват – червоною ниткою проходять крізь більшість піснеспівів третього гласу. Суто «небесний», особливо радісний, піднесений, цей глас – глас тихої радости і душевного миру, він нагадує про необхідність передчуття-передсмаку цієї Небесної Радости вже безпосередньо тут, тепер, у нашому світі, на землі.

Коментар Андрія Протопсалта:

ΗΧΟΣ ΤΡΙΤΟΣ. Передгласовий заспів у греків – νανά. Основний ісон – «га» (фа). Дуже важливо і цікаво, у світлі акцентів, поставлених Димитрієм Болгарським, що третій глас найбільш присутній у великопосних богослужіннях. У них він служить не просто музично-радісним контрастом до великопосного труду і зусилля, він вказує на саму суть усякого християнського подвигу на землі, на таїнственну присутність ангелів довкола нас, на те, що досить лиш відгорнути завісу нашого повсякденного світу, щоб виявити інший його вимір, уже преображений і ликуючий.

Також дуже важливою є в цьому контексті структура «Енкомій» Єрусалимської Утрені. Перші дві статії цих енкомій-величань співаються на п’ятий глас, емоційно-напружений, повний суму, хоч уже й пасхальний, натомість третя статія – це перехід до третього гласу, який ще більше підкреслює тайну Господнього Погребення як тайну перемоги світла.

Рідкістю є тропар 3 гласу святому. На цей глас маємо тропар Димитрієві Мироточцю, апостолові Филипові (і загальній службі апостолам), євангелістам Матеєві, Марку, апостолові Якову, братові Господньому, преподобному Атанасієві Атонському.

Єдине з великих свят із каноном третього гласу – Стрітення Господнє.

Візантійське звучання 3 гласу найближче до всієї галицької гласової системи (енгармонічна гама). Тож доволі близьким до візантійського взірця є і галицька мелодія тропаря, кондака, але особливо – подібний «Красоті дівства».

ГЛАС 4. «Глас Всесвятковий, що закликає до досконалости через Хрестоношення і пам’ять про Животворящий Хрест Господній».

Глас четвертий найчастіше вживається в Богослужінні. Справедливо його називають гласом світлого торжества, або ще всесвятковим. Майже всі тропарі святителям і преподобним приписано співати на мотив цього гласу. Найповніше його сутність представлена в богородичному-догматі. Тут говориться про Божу Матір як начало нашого спасіння, до Якої спрямовувалися надії старозавітніх пророків, через Неї в Особі Спасителя сталося вивищення людського єства до царственної, небесної гідности. Точний вислів преп. Йоана Дамаскина, автора текстів догматів, характеризує людський стан до Божественного воплочення: «заблукана, горами зманена овечка (“заблуждшеє горохищноє овча” – в старообрядцівських текстах – “волкохищноє”)»; цю овечку Спаситель, узявши на плечі, злучає з Небесними Силами. У воскресних піснеспівах четвертого гласу (стихирах, каноні) багаторазово вказується головна дорога до спасіння – безнастанне віддавання чести, зберігання пам’яті, і ношення людиною свого хреста, що можна здійснити, укріпляючись спогляданням Животворящого Хреста Господнього. Мабуть, саме тому переважне число тропарів великих свят: Різдва Христового, Різдва Богородиці, Благовіщення та ін., на честь мучеників, святителів, як таких, що особливо нагадують про перемогу Господа – Христа над недосконалістю і смертю, приписано співати на четвертий глас. Цю ж ідею (добровільного возшестя на Хрест та дарування вірним християнам «оружжя миру, оберега нездоланного») розвивають кондак та ікос 4-го гласу свята Воздвиження. Слід відзначити, що в біблійній Гематрії (методі розкриття символіки чисел) число чотири, крім прямої вказівки на Животворящий Хрест, вказує на універсальність, повноту земного світу, космосу. Чотири пори року, чотири сторони світу, чотири стихії (земля, повітря, вогонь, вода) свідчать про певну недостатність цього числа, стремління його до восьми, як до символа повноти майбутнього віку, до вічности, яка не може здійснитися без реалізації людиною на землі таємниці чотирьох як таємниці хрестоношення. Реалізація цієї таємниці дасть особистості свободу від прив’язання до природньої необхідности, пов’язаної з підкореністю стихіям цього світу.

Прославі Хреста присвячений і самоподібний четвертого гласу «Дал єси знаменіє». В ньому оповідається, що тільки через Хрест лежить дорога до втраченого блаженства. Можна сказати, що число чотири – наріжний камінь у нагадуванні людині про її покликання до духовної досконалости, згідно зі словами: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5:48).

Коментар Андрія Протопсалта:

ΗΧΟΣ ΤΕΤΑΡΤΟΣ має два «підвиди» у візантійській гласовій системі і, відповідно, два передгласові заспіви. Заспів λέγετος вказує на підвид, який має тонічну ноту «ву» (мі), заспів ἅγια – на зовсім інший підвид, з подібною тонікою, як у другому гласі, – «ді» (соль) – але з відмінною будовою гами. Підвид «легетос» дуже незвичний для українського вуха, дуже відмінний від тих греко-візантійських мелодій, які «на слуху» в українських Церквах. І саме цією незвичною мелодикою співається багато найуживаніших тропарів. «Агія» нам ближча, віддалено схоже до її мелодики звучать галицькі подібні «Дал єси знаменіє», «Званний свише», «Удивися Йосиф», «Хотіх слезами».

На 4-й глас маємо багато святкових канонів, наприклад, Богородичних (часто виконувані катавасії «Отверзу уста моя», Канон Благовіщення), Різдва Предтечі, Квітної Неділі, первоверховних апостолів Петра і Павла, перший Канон Преображення, другий Канон П’ятдесятниці та ін.

ГЛАС 5. «Глас радісного поклоніння». «Глас поклоніння».

П’ятий глас поглиблює і завершує ідеї першого, виражаючи їх низьким, благоговійним поклонінням. Догмат, воскресний тропар, тропарі «Ангельський собор», стихира «Прийдіте, ублажім Йосифа», «Тебе одіющагося», стихири Пасхи прямо або посередньо проводять думку про необхідність Божественного вшанування через поклоніння. В піснеспівах п’ятого гласу, крім вказаної основної ідеї, часто можна також зустріти привітання «Радуйся!»: самоподібний «Радуйся, живоносний Кресте», стихири на стиховні Введення та ін. Очевидно, що істинне поклоніння завжди пов’язане з духовною радістю. «Завжди радуйтеся. За все благодаріть: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (1 Сол 5:16.18).

Коментар Андрія Протопсалта:

На відміну від Димитрія Болгарського, я б назвав п’ятий глас не гласом поклоніння. Це насамперед ПАСХАЛЬНИЙ глас. Адже на нього приписано співати, крім згаданих Димитрієм, такі архиважливі піснеспіви, як тропар Пасхи, перші дві статії енкомій Єрусалимської Утрені та Алилуарій з уже пасхальними стихами в її кінці, на Літургії Великої Суботи – Пісню Мойсея та Пісню Трьох Отроків. Також за пасхальним принципом співаються заупокійні тропарі «Святих лик…» – справа не тільки в тому, що їх приписано виконувати на п’ятий глас, але насамперед у тому, що структура їх ідентична з пасхальними тропарями «Ангельський собор».

Пасхальність ясно прочитується і в мелодичній структурі та харизмі візантійської версії п’ятого гласу, ΗΧΟΣ ΠΛΑΓΙΟΣ ΤΟΥ ΠΡΩΤΟΥ, передгласовий заспів – ἀνέανες. Цей глас має зазвичай дві тоніки: «ке» (ля) та «па» (ре – як і в першому гласі, тільки з тим, що мелодія зростає вище). Тоніка «ке» тут найвища з усіх гласів. Саме в ній виконуються переважно тропарі «Ангельський собор» та віддзеркалення цих тропарів – тропарі «Святих лик…» на Парастасі.

З канонів великих свят, на п’ятий глас співається Канон утрені Вознесіння Господнього.

В галицькій традиції найближчим до візантійського прототипу є наспів самогласних стихир п’ятого гласу, наспів «стихир болгарських» і, ясна річ, багато ірмологійних мелодій.

ГЛАС 6. «Глас покаяння».

Це один із найглибших гласів, якщо йдеться про вираження скорботи, душевних переживань, викладених у приписаних йому піснеспівах. Його мелодія найбільше схиляє душу до покаяння. В ньому часто можна почути тему «смерти», «погребення», перебування в глибокій ночі гріха, недосконалости. Недарма піснеспіви Страсної седмиці, Великої Суботи (канон, кондак, стихири), найпоширеніший канон на погребення мирян належать цьому гласові. У висвітленні подій, що стосуються Воскресіння Христового, шостий глас оспівує аспект зішестя Спасителя в глибини аду, зв’язує теми погребення і Воскресіння (воскресні піснеспіви: тропар, кондак, перші стихири на «Господи, воззвах»). Найкращі піснеспіви святителям («Наслідниче Божий», «Человіче Божий») та преподобним («Преподобне отче, кто ісповість», «Преподобнії отци, во всю землю», «Благий рабе») належать цьому гласові.

Шостий глас – глас покаяння і скрухи за гріхи (Великий Канон Андрея Крітського, неділя Сиропусна – стихири на «Господи, воззвах»). Це глас духовного розкаяння, зосередженого самопізнання, початку спасіння. Він є найулюбленішим серед співців завдяки своїй м’якості, простоті і душевності.

Коментар Андрія Протопсалта:

Щодо того, що цей глас найулюбленіший серед співців, зокрема завдяки простоті, то це, вочевидь, стосується києво-печерського досвіду Димитрія Болгарського.

Галицьку версію самогласного наспіву цього гласу, а ще більше – наспівів подібних «Всю отложивше», «Тридневен», лише умовно можна назвати м’якою або повною скрухи. Ці наспіви радше величні і повні внутрішньої напруги, і це їх духовно споріднює з візантійськими прототипами – духовно, але не мелодично, бо тверда хроматична гама, характерна для візантійського наспіву шостого гласу, в українських піснеспівах ніде не зустрічається (можливо, існувала в давніші віки). М’якість і душевність є рисами галицького подібного «Ангельскія предідіте Сили». Цікаво, що стихира – всім відома як молитва – «Царю Небесний», хоч і має співатися на шостий глас, у Львівському Ірмологіоні 1904 р. фактично покладена на мелодію восьмого гласу.

Візантійський «глас, похідний від другого» – ΗΧΟΣ ΠΛΑΓΙΟΣ ΤΟΥ ΔΕΥΤΕΡΟΥ – має в основі тонічну ноту «па» (ре), часом – «ву» (мі), «ні» (до). Його передгласовий заспів – νεχέανες. Зустрічається рідше заспів νενανώ, щодо якого точаться суперечки між музикознавцями-візантологами: до шостого чи до четвертого гласу його зараховувати.

З канонів шостого гласу треба також згадати про прекрасний канон Великого Четверга та про канони повечерій передсвять Різдва і Богоявління «Волною морскою», що перегукуються тематично з Каноном Великої Суботи.

Багато свят мають головними стихири шостого гласу. Покаянний характер явно присутній у стихирах Усікновення Глави Йоана Хрестителя, однак чи можна цей характер добачити у стихирах Різдва Богородиці? Мені особисто здається, що покаянне тло присутнє і тут, наприклад, у звертанні до Богородиці як до «безнадійних Надії».

ГЛАС 7. «Глас, що кличе до преображення, до розкриття таємниці справжнього життя». «Глас преображення».

Найбільш таємничий і найменш уживаний. Будучи плагальним третього, він завершує і поглиблює ідеї свого автентичного гласу. Цей глас виражає щось велике, неосяжне розумом і страшне, скрите під покровом зовнішньої, позірної простоти. Він величний і простий, як те Божественне життя, яке він звіщає. В ньому багато говориться про майбутній вік – невідомий і до кінця не піддатний уяві. Число «сім» у біблійному розумінні є особливим, «святим числом», воно видається сумою чисел «трьох» – Божественної досконалости і «чотирьох» – універсального числа землі, космосу, світового порядку. Воно є символом союзу Бога з людиною і нагадує про необхідність сопричасности між Творцем та Його творінням. В Одкровенні апостола Йоана Богослова говориться про сім Церков, сім духів, сім зірок, сім печатей, сім трубних звуків, сім чаш, сім ран та сім ангелів… цей перелік можна доповнити: сім днів тижня, сім Таїнств, сім ступенів музичної гами, сім чудес світу… Сім завжди є символом чуда, таїни. Інакше цей глас можна було б визначити як глас есхатологічного, апокаліптичного передвістя.

Знайти відповідь на таку недомовленість, таємничість почасти можна, звернувшись до свята Преображення Господнього. Головний піснеспів його – тропар – приписано виконувати саме сьомим гласом. Цей припис є символічною вказівкою на розкриття таємниці числа «сім». Це число нагадує людині про те, що вона повинна реалізувати своє життя передусім як сопричастя, з’єднання з Богом. Сьомий глас підказує й головний шлях цього з’єднання: преображення, покаяння, тобто зміна свідомости і всієї істоти, єства людини під дією благодаті Святого Духа. Без цієї зміни немислиме успадкування блаженної вічности.

Коментар Андрія Протопсалта:

Візантійський сьомий глас, хоч мав би, за логікою, називатися ΗΧΟΣ ΠΛΑΓΙΟΣ ΤΟΥ ΤΡΙΤΟΥ, себто «глас, похідний від третього», і хоч подекуди у грецьких теоретичних працях ця назва наводиться, має повсюдну назву «глас тяжкий» – ΗΧΟΣ ΒΑΡΥΣ. Може мати дві форми: енгармонічну з тонікою «га» (фа) – подібно як і в третьому гласі, або дійсно тяжку діатонічну з тонікою в низькому «зо» (сі). В обидвох випадках передгласовий заспів його – ἀανές.

Перший з двох канонів П’ятдесятниці «Понтом покри фараона» належить сьомому гласові, в чому теж можна побачити його тему преображення творіння. Вочевидь, якось пов’язується з темою Преображення і те, що на сьомий глас приписано співати тропарі рукоположень і вінчань «Святії мученици». Можливо, в цьому є якась музично-духовна алюзія на преображаючу дію церковного таїнства.

Преображення воскреслого Христа, Який являється учням тілесно при замкнених дверях, можна «прочитати» в тому, що на сьомий глас співається тропар Томиної Неділі «Запечатану гробу». Таїнство преображення-переходу, так зримо присутнє в богослужінні Великої Суботи, можна відчути в співі псалма 81 «Воскресни, Боже, суди землю» на Літургії цього дня замість Алилуя – теж на сьомий глас.

ГЛАС 8. «Глас, що нагадує про вічність, про воскресіння з мертвих і життя майбутнього віку». «Глас вічности».

Восьмий глас, як і саме число «вісім», є гласом повноти і досконалости. Він об’єднує в собі земне і небесне та вказує на мету – життя майбутнього віку. Подібно до недільного дня, в якому зустрічаються перший і восьмий дні тижня, цей глас немовби вже не належить світові, але – вічності, умовно прообразуючи ту мелодію, той новий наспів, пісню, яка нескінченно звучатиме із вдячних уст у Вічності. Цим восьмий глас вказує, нагадує про головне призначення людини – Царство Небесне. Така особливість робить його надсвітнім, наповнює сенсом вічности і воскресіння.

Одними з головних тем, що звучать у піснеспівах цього гласу, є «восходження на висоту» (воскресні стихири на стиховні, стихири на Хваліте) та остаточне «завершення» чого-небудь. Восьмий глас можна назвати гласом вигуку, подиву, нагадування. Багато з його піснеспівів починаються вигуками «О», «Горе» («Леле»); згадаймо самоподібний «О, преславнаго чудесе», «Сія глаголет Господь Юдеом» (Велика П’ятниця) та ін. Також цей глас є гласом високої похвали та проповіді: «О Тебі радується», «Глас Господень на водах» (Богоявління), «Да веселятся небеса» (Благовіщення).

Коментар Андрія Протопсалта:

Ніяк не можу погодитися з тим, що восьмий глас має особливо багато вигуків «О» та інших окликів. Ми знаходимо їх практично в кожному гласі (пор. хоча б самоподібний «О дивноє чудо» в першому гласі). Так само не погоджуюся з характеристикою його як гласу високої похвали та проповіді – це теж можна знайти в текстах усіх семи інших гласів.

Але характеристика його як «гласу вічности» правильна. У греків, а також в інших народів, що перейняли грецького типу монодію, на восьмий глас переважно співається початкова частина Божественної Літургії: Мирна єктенія, перший зображальний (102) псалом. Адже Літургія – це і «завершальна» служба сповнення, і позачасова служба вічности, нового дня, в якому немає смеркання. Відомі канони восьмого гласу – Чесного Хреста, Преображення (тут восьмий глас доповнює і завершає тему сьомого), Різдва Богородиці і Переполовинення П’ятдесятниці.

ΗΧΟΣ ΠΛΑΓΙΟΣ ΤΟΥ ΤΕΤΑΡΤΟΥ, себто «глас, похідний від четвертого», має майже завжди тонікою низьке «ні» (до), і лише зрідка – «га» (фа), його передгласовий заспів – νεάγιε.

Характерно, що на великі свята або у важливі періоди церковного року, восьмий глас завершає ряд стихир на «Господи, воззвах», себто на нього приписано співати т. зв. стихиру входу. Пор. стихиру на Зішестя Святого Духа «Прийдіте, народи», надзвичайно популярну в греків стихиру Кассії у Велику Середу («Господи, жона, що у многі гріхи впала»).

З галицьких наспівів восьмого гласу до візантійського прообразу подібний наспів тропарів воскресних, сідальних на утрені, «стихир болгарських», подібних «Что ви наречем» і «Повелінноє тайно».